Предновогоднее (2023-2024)

28.12.2023

В декабре прошли два важных сейчас для Украины праздника - День Волонтера (5 декабря) и День вооруженных сил (6 декабря).

Волонтери, зі святом! Хай ноги не втомлюються, а руки не мерзнуть!

Вітаємо з Днем Збройних Сил України! Дякуємо нашим воїнам! Повертайтеся додому живі-здорові та з перемогою!

Цитаты:

– Вони звірі і є! Точніше, комахи: ієрархія вулика.
Рауль гидливо скривився, наче до «Квазара» додали гіркої хіни.
– Знаю я цю теорію, – капітан милувався грою світла в келиху. – Наслухався. Вехдени – комахи, брамайни – бидло, тяглова худоба. Гематри – біокомпʼютери. Вудуни... Не нагадаєте, юначе, хто такі вудуни?
– Симбіонти, – з викликом відгукнувся Рауль. – Типу бактерій у морському червʼяку.
– Так-так. Симбіонти, значить. Помпіліанці, якщо не помиляюся, паразити...
– Помпіліанці найближче до нас, справжніх людей. Адже вони самі не енергети. Просто використовують інші раси як «живі акумулятори». Ми, на жаль, теж змушені користуватись «гірляндами Шакри», гематрицями, вехденським вогнем... А помпіліанці експлуатують енергетів безпосередньо. І правильно роблять! Ці недолюди більше ні на що не придатні! – Мав я справу з вашими любʼязними помпіліанцями, Раулю...
– Військовий конфлікт?!
– На щастя, обійшлося. Але воювати, безсумнівно, вони вміють. І, між іншим, не гребують качати енергію зі справжніх, як ви виразилися, людей. У них це називається «затаврувати». А скрізь це називається – взяти в рабство.
– А ось тут їх треба ставити на місце! Для цього є Рада Ліги, Комісія з прав людини... Зверніть увагу, Теодоре: Людини! А не всяких там... От хай і займаються ділом! Зрештою, є наші збройні сили! Нам, рушіям прогресу, не побоюся цього слова, слід домогтися ухвалення закону, який дозволить ВКС Ларгітаса приходити на допомогу нашим громадянам у будь-якій точці Галактики! Попри суверенітет і місцеве законодавство! Тоді помпіліанці усвідомлять...
Ван Фрассен гмикнув: усвідомлять вони, як же!
– ...що вони – наші потенційні союзники! Одним нам не перекроїти Ойкумену. Але якщо Ларгітас об’єднається з усіма справжніми людьми Галактики – нас буде більшість! А в союзі з помпіліанцями...
– Чим ви збираєтеся заманити їх у такий союз, Раулю?
Капітану не вдалося приховати сарказм. Він взагалі погано умів щось приховувати. Але молодик, розпалений коктейлем і полумʼяним спічем, не звернув на це уваги.
– Розширенням їхніх прав по захопленню в рабство енергетів! В обмін на відмову від таврування справжніх людей та підтримку політики Ларгітаса. Це вигідні умови, вони не відмовляться!
– Вам би, Раулю, не в архітектори, а в політики йти.
– А що заважає мені здобути другу освіту?

"Місту та світу"

– Іди, йди до мене... Ти ж іще не знав жінки?
Пеплос розкрився. Світло місяця впало на оголену ногу незнайомки. На маслакувату ногу ослиці, вкриту клоччастою шерстю, з мідним копитом на кінці.
– Емпуза!
Нянька в дитинстві не шкодувала страшилок: «Будеш бешкетувати – прийде Емпуза, розпоре тобі пузо! Затопче ослячою ногою, кров вип’є, м’ясо з’їсть...» Батько злився: «Здуріла? Немає ніякої Емпузи, синку, це бабські казки...» Амфітріон дуже боявся кровожерливої жінки-ослиці. Потім підріс і вирішив: батько має рацію. І ось кошмар з дитинства навис над ним у плоті, тримаючи на руках Алкмену, яка мирно сопіла. Місячний відблиск підморгував, виблискуючи на міді копита: тремтиш, герою?
– Тварюко! Віддай мою наречену!
– Це твоя наречена? – забринів сміх.
Обличчя Емпузи, як і раніше, залишалося в тіні.
– Я тата покличу! Він тобі як дасть!
– Тато спить, мій солодкий. Та й чи скоро кульгавий Алкей добереться сюди?
– Я... я дідуся покличу! Він тобі голову відрубає!
– О так, Персей – небезпечна людина. Але він теж спить. Коли приходжу я, чоловікам сняться сни, липкі, мов павутина. Кого б нам ще покликати, мій юний, мій ніжний герою?
– А ти знаєш, хто мій прадідусь? Зевс-Громовержець! Він тебе – блискавкою!
Сміх перетворився на град, що знищує посіви. У ньому хрипіло бурчання собаки, що скалить ікла. І мускус пахощів змінився смородом свіжого гною.
– Зевс далеко. Йому байдуже до наших ігор. Ти розвеселив мене, герою. Тобі не буде боляче...
– Залиш мого онука.
Амфітріон мало не обмочився, – не від страху, від радості – перш ніж зрозумів, що це не дідусь. Світло місяця мазнуло по обличчю даймона. Очі Емпузи небезпечно спалахнули.
– Шукаєш смерті, жінко?
– Залиш мого онука, – сказала бабуся Андромеда. – Віддай мою правнучку. Та йди. Я не буду переслідувати тебе.
Висока й пряма, дружина Персея була схожа на спис. Увесь Тиринф боявся свого скаженого басилея; всі, крім Андромеди. Вона єдина могла зупинити Вбивцю Горгони, коли той уже збирався бити. Спокійний жест, погляд – і Персей остигав. Чужинка в тутешніх краях, замкнута й сувора, Андромеда до власних дітей – і до тих ставилася без зайвих пристрастей. Захворіли? – мине. Плачуть? – втішаться. У її присутності змовкали розмови. Персей вдавав, що нічого не помічає; а може, й справді не помічав. Мабуть, він був щасливий у шлюбі – інша дружина давно б руки на себе наклала, за такої чоловікової вдачі.

"Онук Персея"

У кожного – своя картина світу.
Вона складається з тисячі дрібниць, мільйона дурниць, жмені справді важливих деталей і купи мотлоху, що заслуговує на смітник, та все якось руки не доходять. Ми пишемо цю картину, додаючи мазок тут, мазок там; ми будуємо обжитий, затишний Всесвіт, і щасливі, коли хтось зовні підтверджує його правильність, значущість і корисність. Якщо ж зовнішнє збурення – слово, факт, вчинок – не вписується в межі, окреслені різьбленою рамою, ми готові воювати з агресором до кінця. Уперті сидільці, ми скоріше до смерті заб’ємо визволителя, ніж залишимо камеру, де провели стільки щасливих років.
Повітря свободи для нас болюче.

"Ойкумена"

Усе наше життя – накази й підпорядкування. Навіть коли ми вважаємо, що керуємося виключно поривом душі – ми в полоні самообману. Шлунок накаже – й стрімголов мчиш у нужник. Або терпиш до останнього, не в силі відірватися від захопливої гри.
Накази явні та приховані, прості та складні, моральні та злочинні. Підкорення добровільне й насильницьке, повне й часткове, усвідомлене й неусвідомлене.
Мільйон градацій, відтінків, нюансів.
У цьому плані накази багатші смислами, ніж філософський трактат. У цьому ключі підпорядкування різноманітніше за всі спокуси Ойкумени. Чи можна організувати буття по-іншому? Навряд чи.
Можна лише мріяти про якийсь інший Космос, де добрий Творець ризикне вивести нас із глухого кута обридлих взаємин...
Така мрія – іноді наказ, іноді підпорядкування.

"Дикуни Ойкумени"

Издательство Folio планирует выпустить книгу комиксов художника-графика Александра Семякина (он регулярно иллюстрирует тексты Олди) - "Дума про Потилицю":

Читали / дивилися. Дуже добре намальований комікс з пригодами та гумором. Рекомендуємо.

Надумав перекласти українською свій давній вірш, який ще й став піснею. Дуже сучасно він зараз звучить, просто вимагає перекладу.
Важкенька робота вийшла, навіть не очікував. Нічого, упораюсь.
* * *
"Сенсей сказав - сенсей зробив". Ось:

Cтихи под елочку: