Список желаний

Ваш список желаний пуст. Перейти в каталог?

Предновогоднее (2023-2024)

28.12.2023

В декабре прошли два важных сейчас для Украины праздника - День Волонтера (5 декабря) и День вооруженных сил (6 декабря).

Волонтери, зі святом! Хай ноги не втомлюються, а руки не мерзнуть!

volonter-0-0-0-0-1703761845.jpg

Вітаємо з Днем Збройних Сил України! Дякуємо нашим воїнам! Повертайтеся додому живі-здорові та з перемогою!

vsu.jpg

Цитаты:

– Вони звірі і є! Точніше, комахи: ієрархія вулика.
Рауль гидливо скривився, наче до «Квазара» додали гіркої хіни.
– Знаю я цю теорію, – капітан милувався грою світла в келиху. – Наслухався. Вехдени – комахи, брамайни – бидло, тяглова худоба. Гематри – біокомпʼютери. Вудуни... Не нагадаєте, юначе, хто такі вудуни?
– Симбіонти, – з викликом відгукнувся Рауль. – Типу бактерій у морському червʼяку.
– Так-так. Симбіонти, значить. Помпіліанці, якщо не помиляюся, паразити...
– Помпіліанці найближче до нас, справжніх людей. Адже вони самі не енергети. Просто використовують інші раси як «живі акумулятори». Ми, на жаль, теж змушені користуватись «гірляндами Шакри», гематрицями, вехденським вогнем... А помпіліанці експлуатують енергетів безпосередньо. І правильно роблять! Ці недолюди більше ні на що не придатні! – Мав я справу з вашими любʼязними помпіліанцями, Раулю...
– Військовий конфлікт?!
– На щастя, обійшлося. Але воювати, безсумнівно, вони вміють. І, між іншим, не гребують качати енергію зі справжніх, як ви виразилися, людей. У них це називається «затаврувати». А скрізь це називається – взяти в рабство.
– А ось тут їх треба ставити на місце! Для цього є Рада Ліги, Комісія з прав людини... Зверніть увагу, Теодоре: Людини! А не всяких там... От хай і займаються ділом! Зрештою, є наші збройні сили! Нам, рушіям прогресу, не побоюся цього слова, слід домогтися ухвалення закону, який дозволить ВКС Ларгітаса приходити на допомогу нашим громадянам у будь-якій точці Галактики! Попри суверенітет і місцеве законодавство! Тоді помпіліанці усвідомлять...
Ван Фрассен гмикнув: усвідомлять вони, як же!
– ...що вони – наші потенційні союзники! Одним нам не перекроїти Ойкумену. Але якщо Ларгітас об’єднається з усіма справжніми людьми Галактики – нас буде більшість! А в союзі з помпіліанцями...
– Чим ви збираєтеся заманити їх у такий союз, Раулю?
Капітану не вдалося приховати сарказм. Він взагалі погано умів щось приховувати. Але молодик, розпалений коктейлем і полумʼяним спічем, не звернув на це уваги.
– Розширенням їхніх прав по захопленню в рабство енергетів! В обмін на відмову від таврування справжніх людей та підтримку політики Ларгітаса. Це вигідні умови, вони не відмовляться!
– Вам би, Раулю, не в архітектори, а в політики йти.
– А що заважає мені здобути другу освіту?

"Місту та світу"

part5_v2-0-0-0-0-1703763510.png

– Іди, йди до мене... Ти ж іще не знав жінки?
Пеплос розкрився. Світло місяця впало на оголену ногу незнайомки. На маслакувату ногу ослиці, вкриту клоччастою шерстю, з мідним копитом на кінці.
– Емпуза!
Нянька в дитинстві не шкодувала страшилок: «Будеш бешкетувати – прийде Емпуза, розпоре тобі пузо! Затопче ослячою ногою, кров вип’є, м’ясо з’їсть...» Батько злився: «Здуріла? Немає ніякої Емпузи, синку, це бабські казки...» Амфітріон дуже боявся кровожерливої жінки-ослиці. Потім підріс і вирішив: батько має рацію. І ось кошмар з дитинства навис над ним у плоті, тримаючи на руках Алкмену, яка мирно сопіла. Місячний відблиск підморгував, виблискуючи на міді копита: тремтиш, герою?
– Тварюко! Віддай мою наречену!
– Це твоя наречена? – забринів сміх.
Обличчя Емпузи, як і раніше, залишалося в тіні.
– Я тата покличу! Він тобі як дасть!
– Тато спить, мій солодкий. Та й чи скоро кульгавий Алкей добереться сюди?
– Я... я дідуся покличу! Він тобі голову відрубає!
– О так, Персей – небезпечна людина. Але він теж спить. Коли приходжу я, чоловікам сняться сни, липкі, мов павутина. Кого б нам ще покликати, мій юний, мій ніжний герою?
– А ти знаєш, хто мій прадідусь? Зевс-Громовержець! Він тебе – блискавкою!
Сміх перетворився на град, що знищує посіви. У ньому хрипіло бурчання собаки, що скалить ікла. І мускус пахощів змінився смородом свіжого гною.
– Зевс далеко. Йому байдуже до наших ігор. Ти розвеселив мене, герою. Тобі не буде боляче...
– Залиш мого онука.
Амфітріон мало не обмочився, – не від страху, від радості – перш ніж зрозумів, що це не дідусь. Світло місяця мазнуло по обличчю даймона. Очі Емпузи небезпечно спалахнули.
– Шукаєш смерті, жінко?
– Залиш мого онука, – сказала бабуся Андромеда. – Віддай мою правнучку. Та йди. Я не буду переслідувати тебе.
Висока й пряма, дружина Персея була схожа на спис. Увесь Тиринф боявся свого скаженого басилея; всі, крім Андромеди. Вона єдина могла зупинити Вбивцю Горгони, коли той уже збирався бити. Спокійний жест, погляд – і Персей остигав. Чужинка в тутешніх краях, замкнута й сувора, Андромеда до власних дітей – і до тих ставилася без зайвих пристрастей. Захворіли? – мине. Плачуть? – втішаться. У її присутності змовкали розмови. Персей вдавав, що нічого не помічає; а може, й справді не помічав. Мабуть, він був щасливий у шлюбі – інша дружина давно б руки на себе наклала, за такої чоловікової вдачі.

"Онук Персея"

vnuk_7_B1E5C10-0-0-0-0-1703763567.jpg

У кожного – своя картина світу.
Вона складається з тисячі дрібниць, мільйона дурниць, жмені справді важливих деталей і купи мотлоху, що заслуговує на смітник, та все якось руки не доходять. Ми пишемо цю картину, додаючи мазок тут, мазок там; ми будуємо обжитий, затишний Всесвіт, і щасливі, коли хтось зовні підтверджує його правильність, значущість і корисність. Якщо ж зовнішнє збурення – слово, факт, вчинок – не вписується в межі, окреслені різьбленою рамою, ми готові воювати з агресором до кінця. Уперті сидільці, ми скоріше до смерті заб’ємо визволителя, ніж залишимо камеру, де провели стільки щасливих років.
Повітря свободи для нас болюче.

"Ойкумена"

Заставка 1-0-0-0-0-1703763094.jpg

Усе наше життя – накази й підпорядкування. Навіть коли ми вважаємо, що керуємося виключно поривом душі – ми в полоні самообману. Шлунок накаже – й стрімголов мчиш у нужник. Або терпиш до останнього, не в силі відірватися від захопливої гри.
Накази явні та приховані, прості та складні, моральні та злочинні. Підкорення добровільне й насильницьке, повне й часткове, усвідомлене й неусвідомлене.
Мільйон градацій, відтінків, нюансів.
У цьому плані накази багатші смислами, ніж філософський трактат. У цьому ключі підпорядкування різноманітніше за всі спокуси Ойкумени. Чи можна організувати буття по-іншому? Навряд чи.
Можна лише мріяти про якийсь інший Космос, де добрий Творець ризикне вивести нас із глухого кута обридлих взаємин...
Така мрія – іноді наказ, іноді підпорядкування.

"Дикуни Ойкумени"

9_part2ch7_1-0-0-0-0-1703763651.png

Издательство Folio планирует выпустить книгу комиксов художника-графика Александра Семякина (он регулярно иллюстрирует тексты Олди) - "Дума про Потилицю":

Читали / дивилися. Дуже добре намальований комікс з пригодами та гумором. Рекомендуємо.

semiakin-0-0-0-0-1703762095.jpg

Надумав перекласти українською свій давній вірш, який ще й став піснею. Дуже сучасно він зараз звучить, просто вимагає перекладу.
Важкенька робота вийшла, навіть не очікував. Нічого, упораюсь.
* * *
"Сенсей сказав - сенсей зробив". Ось:


Нынче холодно, и в доме плохо топят
Только водкой и спасаешься, однако.
Я не знаю, Костя, как у вас в Европе,
А у нас в Европе мерзнешь как собака.

Приезжай, накатим спирту без закуски
И почувствуем себя богаче Креза -
Если выпало евреям пить по-русски
То плевать уже, крещен или обрезан.

Я сижу за монитором. Теплый свитер,
Уподобившись клопам, кусает шею
В голове кишат мечты по аквавиту -
Лишь подумаю и сразу хорошее

За окно в снегу империи обломки,
Пес бродячий их клеймит мочою желтой,
Знаешь, Костя, раз сидим на самой кромке,
То уж лучше бы в штанах, чем голой жопой.

И приличней, и не так страдает анус,
И соседи-гады сплетничать устали.
Никуда я не поеду. Здесь останусь -
Мир и так уже до дырок истоптали.

Близко к вьюге - далеко до Кали-Юги.
Как сказал мне старый хрен у ресторана:
"Все жиды и губернаторы - ворюги!"
Взгляд конечно очень варварский и странный.

Был в борделе. Думал, со смеху не встанет.
Дом терпимости эпохи Интернета:
Тот к гетере, этот к гейше иль к путане...
Заказал простую блядь - сказали, нету.

Поживем еще . А там и врезать дуба
Будет, в сущности не жалко. Может статься,
Жизнь отвалит неожиданно и грубо -
Все приятнее чем гнить вонючим старцем.

Сядем где-то между Стиксом и Коцитом,
На газетке сало, хлеб, бутылка водки,
И помянем тех, кто живы: мол, не ссы там!
Все здесь будем. Обживемся, вышлем фотки.

Холод стекла заплетает кружевами.
В щели дует. Как всегда, забыл заклеить.
В старом скверике февраль переживает
И, ссутулившись, метется вдоль аллеи.

Календарь китайский с рыбками. Сардины
Или шпроты - жрать охота, вот и грежу.
Подоконник белый. Белые гардины.
В кресле - я. Еще бываю злой , но реже.»


Нині холодно, й опалення не робить,
Спотикач лише рятує небораку,
Я не знаю, Костю, як там ви в Європі,
Але ми в Європі змерзли, як собаки.

Приїжджай, хильнемо спирту натщесерце
Наче ми багаті Крези ще до кризи, -
Якщо випало євреям пити з перцем,
То начхати вже, хрещений чи з "обрізом".

Я сиджу за монітором. Светрик теплий,
Уподібнившись клопам, кусає шию,
А у мріях спирт і вишкварки з пательні -
Як згадаю, так одразу хорошію.

За вікном, де сніг, імперії уламки,
Пес бродячий обсцикає їх під дубом,
Знаєш, Костю, раз ми всілись на цій лавці,
То у штанях краще, ніж на голу дупу.

І пристойно, й геморою не страшуся,
І сусіди притомилися з плітками.
Ні, нікуди не поїду. Тут лишуся -
Світ вже витоптали, аж блищить дірками.

Близько хуга, та далеко Калі-Юга.
Як сказав мені алкаш, якого здибав:
"Всі ж@ди та губернатори - злодюги!"
Погляд, якщо чесно, варварський та дивний.

У борделі сміх був - думав, геть не встане.
Дім розпусти віртуальний шик тримає:
Всі до гейші, до гетери, до путани...
Я схотів звичайну курву – ніц немає.

Поживемо ще. А там і врізать дуба
Буде навіть і не шкода. Може статись,
Несподівано життя піде та грубо,
Все приємніше, ніж гнити тухлим старцем.

Сядемо десь поміж Стіксом і Коцитом,
На газетці сало, хліб, горілка пишна,
І згадаємо живих: мовляв, не сци там!
Всі тут будемо. Із часом фотки вишлю.

Холод на шибках мережива малює.
У щілини дме. Забув придбати клею.
У старому сквері точить сльози лютий
І, сутулячись, мететься вздовж алеї.

Календар китайський з рибками. Сардини
Або шпроти - їсти хочу, шлунок ріже.
Підвіконня біле. Наче сніг, гардини.
Я - у кріслі. Ще буваю злий, та рідше.


412901197_2972662466198216_7272979549171547779_n-0-0-0-0-1703780757.jpg


Олег Семёныч с Николай Васильичем -
Какая это, понимаешь, силища!
Творим совместно вечера на хуторе,
А мимо едет девочка на скутере.


Олег Семенич, Миколай Васильович -
Яка це разом, розумієш, силища!
Створили знову вечори на хуторі,
А поруч їде дівчинка на скутері.

414639614_2973384196126043_682404438209719554_n-0-0-0-0-1703780775.jpg

Cтихи под елочку:


Псалтырь. Псалом. "И зла не убоюсь
В долине смертной тени..." Жизнь мою
Загнали в эту смертную долину.
Иду по пеплу. Как могу, пою.


Псалтир. Псалом. "Не убоюся зла..."
Життя моє, тебе загнали в злам.
"Йдучи крізь смертну темряву долини..."
Іду, співаю. Попіл і зола.


* * *

Одиссей уплыл, Полифем ослеп,
А пещеры кров - все равно что склеп,
Ощупью овец гонишь между скал...
Усыхал циклоп, усыхал.

Говорил с луной, с солнцем говорил,
Из рогов козла лиру сотворил,
Взял один аккорд, третий, сотый взял,
Развязал язык, развязал.

Вон соседи в ночь тащатся к слепцу,
Предлагают сыр, жахнуть по винцу,
Ты поешь, слепой, ты попей, слепой,
Ты нам спой, браток, громче спой!

Отдавал он дань сыру и вину,
Сочинял друзьям песни про войну:
Вот червленый щит, вот троянский конь,
Вот горит огонь, да, огонь.

Вот плывет ладья с шайкой-лейкой всей,
Вот в пещере гость, хитрый Одиссей.
- Как тебя зовут?
А в ответ: "Никто!"
В смысле, дед Пихто, конь в пальто.

Так он пел друзьям на закате дня,
Было дело, раз приплыла ладья:
- Эй, - кричат, - слепец, всем певцам пример,
Как тебя зовут-то?
- Гомер.


* * *

Одіссей відплив, Поліфем осліп,
А в печері тиша, без зайвих слів,
Навпомацки в скелях женеш овець...
Усихав циклоп, хай їм грець.

Місяць, сонце - з кожним поговорив,
Роги взяв козла, ліру з них створив,
Потім взяв акорд, третій, сотий взяв,
Розв'язав язик, розв'язав.

Он вночі сусіди йдуть до сліпця,
Пропонують сир, бурдючок винця,
На тобі, сліпий, хлібця коровай,
Ти лише співай нам, співай!

Віддавав циклоп данину вину
Та й складав гучні пісні про війну:
Ось троянський кінь, ось ахейський щит,
Ось вогонь такий, що тріщить.

Лодія пливе, аж кипить бурун,
У печері гість, Одіссей-хитрун.
- Звати як тебе?
Відповідь: "Ніхто!"
Кінь він у пальті, дід Піхто.

Ой, співав циклоп, ой, складав слова,
Було діло, раз човен приплива:
- Гей, - кричать, - сліпий, та ти ще не вмер?
Звати як тебе, га?
- Гомер.


* * *

А глаза у девочки-то карие,
А в глазницах девочкиных смерть,
И идёт она живою кармою
Там, где мне и шагу не посметь.

А вокруг нее дома горелые,
Сгорбились, поникли этажи,
Не смотри, не надо, знай постреливай,
Узелок на память завяжи.

Поле за окраиною выжжено,
В глотке застревает c'est la vie,
Выживи, я умоляю, выживи,
Все, что хочешь, делай, но живи!

Мир война изъела, будто кариес,
Оплела, как хищная лоза,
А глаза у девочки-то карие,
Карие у девочки глаза.


* * *

А у дівчиноньки очі карії,
А в очницях дівчиноньки смерть,
Йде вона собі живою кармою
Там, де я б за крок у землю вмерз.

А будинки навкруги горілі,
Поверхи поникли, дах дрижить,
Не дивись, не треба, знай пострілюй,
Вузлик ще на згадку зав'яжи.

Поле за околицею - вирвами,
У горлянці стигне c'est la vie,
Виживи, благаю, тільки виживи,
Все роби, як слід, але живи!

Світ війна об'їла, наче карієс,
Обплела, як хижа волосня,
А у дівчиноньки очі карії,
Карі очі, мов у тих піснях.


* * *

Черный ангел зимы, невидимка на белом и хрупком,
Осени нас крылом, пролетая – куда? Никуда.
За домами дымы, с неба сыплется острая крупка,
Холодна на излом, замерзает былая вода.

Вот оглянешься, вздрогнешь: не мы ли? Наверное, мы.
Нас писали, нас смыли. Лети, черный ангел зимы.


* * *

Чорний ангел зими, невидимка на білому й хрусткому,
Осіни нас крилом, бо летиш ти – куди? Нікуди.
За домами дими, з неба сиплеться гостренька крупка, і
Геть холодний на злам крайчик мерзлої, злої води.

Озирнешся, здригнешся: невже це все ми? Мабуть, ми.
Нас писали, нас змили. Лети, чорний ангел зими.


БАЛЛАДА ДОН КИХОТА

Дон Кихот, последний рыцарь
Сдвинь-ка тазик набекрень!
Видишь, что вокруг творится,
Нет, ты видишь эту хрень?

Где ты, паладин запаса,
Где твой верный Санчо Панса?
Взрывы рвут на части день,

Копья не тревожат мельниц,
Мелет зло коварный Мерлин,
Вереница каторжан
Завербована в солдаты,
На крестах - венки и даты,
Счастлив тот, кто убежал.

Мчится Дикая Охота
По руинам городов,
Миру надо Дон Кихота,
Очень надо Дон Кихота,
Да, ты старый и седой,

Тощий, битый и нелепый -
Ты нам нужен больше хлеба,
Не Артур, не Галахад.

...Вон они на перекрестке,
Скачут, пожирая вёрсты:
Мор, Война, и Смерть, и Глад.

Над растерзанной страною,
Над разбитою стеною
Длится, длится их поход -
Их никто не остановит,
Нет, никто не остановит,
Разве только Дон Кихот?


БАЛАДА ДОН КІХОТА

Дон Кіхоте, славний лицар,
Зсунь-но тазик набакир!
Бачиш, що у нас твориться,
Чуєш, як сирена злиться,
Гучно, мов ревуть бики?

Де ти, воїне запасу,
Де твій вірний Санчо Панса?
Вибух день рве на рядки,

Млину не до спису - меле,
Меле зло підступний Мерлін,
Каторжан глухий потік
Завербован у солдати,
На хрестах - вінки та дати.
Хто щасливий? Той, хто втік.

Полювання Дике котить
Дошкою страшної гри,
Світу треба Дон Кіхота,
Дуже треба Дон Кіхота,
Так, ти сивий і старий,

Битий, схудлий і безглуздий -
Нам потрібен лицар-лузер,
Не Артур, не Галахад.

...Он вони на перехресті,
Скачуть, пожирають версти:
Мор, Війна, і Смерть, і Глад.

Над руїнами країни,
Над нещастями руїни
Мчать, не знають перешкод -
І ніхто їх не зупинить,
Ні, ніхто їх не зупинить,
Ну хіба що Дон Кіхот?


* * *

Я итоги подвёл. Не хотел, а подвёл, просто стыд!
Гарантировал, клялся, впрягался, старался, пытался,
Хоть бы пива налил им, нарезал бы рыбку путасу,
Обещал, что женюсь - нет, подвёл, и хожу холостым.

Не браните, итоги, меня, не пилите пилой,
Ведь не в первый я раз вас подвёл, не в последний, и это,
Может, счастья залог драгоценный и жизни примета,
Может, пламя горит до сих пор и не стало золой.


* * *

Я підбив свої підсумки. Сором! Їм ноги підбив,
Так, щоб впали, а сам обіцяв найміцнішу підтримку,
Хоч би пива налив їм, нарізав би в'ялену рибку,
Одружитися б пообіцяв - ні, підніжку зробив.

Не сваріть мене, підсумки, ой, не тягніть до хреста,
Бо не вперше підбив я вас і не в останнє, і мабуть,
Це є щастя застава й життя мого дивного мапа,
Може, вогник горить ще і попелом досі не став.


* * *

Мир баюкает Кали-юга:
"Баю-бай, кто ещё не спит?"
В чистом поле гуляет вьюга,
В белой мгле слышен стук копыт.

От метели деревья слепнут,
От мороза стволы звенят.
Восемь ног? Шестнадцать? Ты, Слейпнир?
Нет, не ты - четыре коня.

Вот поземка холмы оближет,
Бледной немочью наградит,
Мчатся всадники - ближе, ближе,
Баю-бай, засыпай, не жди.


* * *

Колисає світ Калі-юга:
"Баю-баю, хто ще не спить?"
А у полі гуляє хуга,
У імлі чути грім копит.

Хуртовина, дерева терпнуть,
Від морозу, мов сталь, дзвенять.
Вісім ніг? Шістнадцять? Це Слейпнір?
Ні, четвірка баских коняк.

Ось поземка горби оближе,
Бліда неміч — бліда щока,
Скачуть вершники — ближче, ближче,
Люлі-люлі, спи, не чекай.


* * *

Когда-то хотелось лавровых венков,
Да минул желания миг,
Когда-то хотелось разить дураков,
И словом, и взглядом клеймить.

Сейчас же я вкусный бульончик с лучком
Из постных варю дураков,
Кидая в кастрюлю листок за листком
Из старых лавровых венков.


* * *

Раніше хотілось лаврових вінків,
Та минула слабкості мить,
Хотілося бити колись тупаків,
І словом, і поглядом бить.

А зараз бульйон зі смаком-цибульком
Із пісних варю тупаків,
Кидаючи в горщик листок за листком
Із давніх лаврових вінків.


* * *

Плыву из ниоткуда в никуда,
То по течению, то выгребаю,
Пишу сонет, затем пишу рубаю,
А может быть, рубай. Течет вода,

Несёт меня, как прыщик на носу,
А я все околесицу несу.


* * *

Пливу з нізвідки прямо в нікуди,
За течією, потім вигрібаю,
Пишу сонет, за ним пишу рубаю,
А може, і рубай. Потік води

Несе, як прищ на носі, цю красу,
А я все нісенітницю несу.


* * *

Летает над крышей полночный "шахед",
Кричат в Телеграме про вылет ракет,
Декабрьская тьма холодна и опасна,
Но скоро рассвет. Слышишь? Скоро рассвет!


* * *

Над дахом "шахед" торохтить і гуде,
Ракети, у чатах кричать, деінде,
У грудні пітьма - то хижак небезпечний,
Та чуєш, світанок? Світанок іде!

410773223_2962358173895312_1548954181277411940_n-0-0-0-0-1703780824.jpg