Якщо одяг заважає — знімай

06.02.2024

Сьогодні опубліковано третій і четвертий розділи книги «Клинки Ойкумени» — першої частини роману-трилогії «Втеча на ривок», четвертого з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською: «ДВОЄ В ГЛУХОМУ КУТІ» і «НА КАМІННІ РОСТЕ НАЙСОЛОДШИЙ ВИНОГРАД».

Корпус аеромоба зсередини був прозорий. Крізь нього виднілися, швидко спливаючи назад, виноградники й жовто-зелені «латки» оброблених полів. Місто залишилося за кормою літального апарата. Попереду стрімко виростали ангари й термінали Сан-Федрате, з’єднані між собою повітряними галереями. Повітря над космопортом ледь помітно тремтіло, текло хиткими прозорими цівками, спотворюючи обриси будівель. Це віддавали жар, накопичений за день, стіни й дахи будівель, а може, просто мерехтіло захисне поле. У зеніт піднеслася тонка колона сліпучого білого полум’я. На її вершині Дієго розгледів химерну капітель: смарагдово-зелений багатогранник космічного корабля, обплутаного золотим павутинням.
Світлова колона відірвалася від злітного поля. Корабель ринув угору й зник, залишивши в небесній блакиті лише інверсійний слід, що швидко танув.
– Прибули. Космопорт Сан-Федрате.

А тем временем - на сайте появилась аудио-версия новой повести «КАЛИ-ЮГА» в исполнении Олега Ладыженского. Для всех, кто уже приобрел повесть, аудио-версия теперь доступна в личном кабинете на сайте: заходите и скачивайте. А кто еще не приобрел «Кали-Югу», ожидая именно аудио-версию — добро пожаловать.

А теперь - заметки о постановке «Якщо одяг заважає - знімай, або Другі Руки».

Олег Ладыженский:

Їду в поїзді до Києва на виставу "Second hand". Пишу по дорозі "Баладу старого Війона".
Скоро побачимось, друзі!

* * *

Вспоминаю вчерашний спектакль "Вторые руки" от студии-практикума Fe.Nik.S:
– Обычно я считаю постановку удачной, если мой внутренний режиссер во время представления куда-то уходит из зала и не мешает мне спокойно смотреть. В этот раз мой внутренний режиссер уселся за спиной, на ряд выше, и поминутно хлопал меня по плечу, восклицая:
– Нет, ты видел? Ты видел? Какое решение, а? И ещё этот акцент, и темпоритм... А этот эпизод с марионетками? Во дают!
Как ни странно, это совершенно не мешало мне наслаждаться зрелищем. Даже напротив.
P.S. Кстати, интернет мне подсказывает, что спектакль дважды будет играться в феврале.

* * *

... якщо почати будь-яку виставу з високого активного темпу - вичерпаються можливості підіймати темп далі, актори швидко втомляться, і з'являться провали в дії.
Це таке робоче правило. Тому темп нарощують повільно, даючи і глядачу час втягнутися в процес.
А ось кіно може будуватися інакше

Пані Лорино, ми були неймовірно (десять разів неймовірно курсивом) раді зустрітися з вами, як то кажуть, вживу.
Усього вам з пані Галиною найкращого!

Да, Лорина Филоненко - переводчица книг Г.Л.Олди на украинский - тоже была не спектакле:

21 січня я, нарешті, вибралася до Києва. Театральне об'єднання Fe.Nik.S давало благодійну виставу «Якщо одяг заважає — знімай, або Другі Руки» (за п’єсою Генрі Лайона Олді — всесвітньовідомого дуету двох українських письменників Олега Ладиженського та Дмитра Громова) в Культурному центрі "Арт-Братислава". Після вистави — зустріч з авторами. Я отримала квиток. Ви ж розумієте, ЯК мені хотілося туди потрапити? До останнього боялася, що завадить погода, бо мені ж добиратися з села.
Караванський застерігає щодо надмірного вживання слова "неймовірний", але... Вистава була неймовірна! Актори грали неймовірно! А Дмитро Громов і Олег Ладиженський... Тут мені не вистачає слів. Навіть “неймовірно” не допомагає. Та я неймовірно (!) була рада побачити їх і поспілкуватися. На виставу та зустріч приїхала моя подруга, Галина Панченко, яку я д-о-овго вмовляла зайнятися перекладом її улюблених Олді . Вона вагалася, бо математик, не філолог (хоча завжди мріяла бути філологом). Пишаюся, що таки вмовила. Вона вже переклала "Ахейський цикл"! На зустрічі нас, як перекладачів, викликали на сцену, подарували кожній щойно видану книгу "Встань і йди". Неочікувано, але дуже приємно! Дякую авторам, акторам, "Арт-Братиславі” за цей промінчик світла в наш суворий час!
На світлині: Дмитро Громов, я, Галина Панченко, Олег Ладиженський. За нами - декорації до вистави.

Сергей Федорчук:

18 років тому я прочитав книгу Генрі Лайона Олді "Герой має бути один". І з того часу мріяв про особисту зустріч з авторами.
17 років тому я прочитав їх п'єсу "Другі руки" і мріяв побачити її постановку.
Рік 2024... 21 січня... І я досі не можу осягнути, що моя мрія збулася, ще й в такій кількості... Що я можу сказати: мріяти треба. І якщо мрія не збувається сама по собі, то треба це робити за неї.
10 тисяч гривень, зібраних на благодійному аукціоні, передані в ГО "Діяти" на закупівлю медикаментів для бійців ЗСУ.
9830 грн адресно передані на лікування постраждалих від воєнних дій.
Дякую всім причетним до того, що це СТАЛОСЯ.

Після вистави "Second hand": Олді і компанія. Дуже гарна компанія, до речі. Всі ті, хто робив виставу, ну й ми трішечки приєдналися.
Колеги, ви чудові та талановиті люди! Прийде час, зустрінемося знову! І хай це станеться в мирний час і якнайшвидше!

Я бы назвал этот кадр: "Олди и Бездна Голодных глаз".
Sapienti sat.

Повадка лисья закулисья,
На сцене беспредел и пьянка,
В партере лица, будто листья,
И в ложах лица, будто пятна.
Театр! Гляжу в тебя со дна,
Иначе вечность не видна

Dmytro Gelevera:

Для мене «живе» знайомство з улюбленими фантастами студентських (і не тільки) часів Генри Лайон Олди (Дмитро Громов та Олег Ладыженский) 7 років тому розпочало нову епоху життя. Хоча з цієї пори змінилося буття кожного з українців. Постійними залишились вміння двоголового письменника тримати увагу як в книгах, так і в залі перед слухачами, талант глибоко відповідати на питання та надздатність Олега та Дмитра завершувати думки один за одним (що виглядає як одна з телепатичних навичок зі всесвіту Ойкумени). Тобто, «ці хвалені ваші Олді» все ще тримають власну "торгову марку".

У авторів знайшлося два приводи для зустрічі зі столичними поціновувачами: театральний та літературний. Вистава за п'єсою Олді «Другі руки» від Студия-практикум Fe.Nik.S – комедія у світі потойбіччя, де героям точно не до сміху, – заслуговує як і стоячих оплесків, так і окремої рецензії. А літературний мотив зустрічі – це вихід збірки оповідань, що були написані вже під час повномасштабної навали, «Встань і йди». Паперова книжка тільки-но вийшла у Видавництво Фоліо.

Та під час післяпрезентаційного спілкування з залом письменників питали про старі, знайомі та відвідані тисячами читачів світи: міжгалактичну космічну симфонію Ойкумени, міфологічні простори Давньої Греції та Індії, а також про пародійний сеттінг «чистої фентезі». До речі, з інсайдів, перед вторгненням саме з всесвіту "чистої фентезі" (Шмагія, Притулок героїв, Гарпія) готувався наступний роман дуету. Але занурюватись зараз у гумористичний світ мечів та магії автори не бачать ні змоги, ні сенсу. Вже два роки Олді працюють здебільшого в короткій прозі та поезії. І одна з найближчіх книг в оповіданнях торкнеться основ ахейського циклу (Герой повинен бути один, Внук Персія, Одіссей. Людина космосу), а саме переосмислення подій Троянської війни. Але, як зазначають самі письменники, коли пишеш про війну тритисячолітньої давнини, неможливо абстрагуватися від війни за вікном.

Звісно, літературно-театральні вечори в такі часи можливі лише завдяки подвигу ЗСУ. Тому частина грошей, зібраних з продажу квитків на зустріч та виставу, підуть на підтримку військових та їх рідних. А аукціон з продажу авторських ексклюзивів, книжки «Янгол на ім’я Чуйка», додатково зібрав ще понад 10 тис. гривень донату.

Для письменника завжди важлива можливість висловитись, передати свої думки. А творча зустріч в АРТ Братислава – це змога відчути читацький відгук як і від шанувальників фантастики, так і від театралів. І Олді, попри епохальні зміни в їх творчому житті, продовжують професійно творити, та тим підтримувати як шанувальників у тилу, так і захисників України на фронті.

Досить вдалий спосіб розповідати про потойбіччя у формі герметичного трилеру. В постановці Студия-практикум Fe.Nik.S «Другі руки», за п’єсою кращих фантастів Європи 2006 р. Henry Lion Oldie, вистачає і напруги, і конфлікту, і інтриги. Єдине, в чому не мають сумніву відвідувачів магазину «Другі руки», це в тому, що вони померли. Правила гри тут розказані відразу: стара одежа – це чиєсь життя, яке ти можеш прожити в наступному як своє. Одна річ – в одні руки. Не встигнеш взяти – застрягнеш в лімбо на митарства. В розподілі майбутніх доль гріхи та досягнення попереднього життя не враховується. Всі батоги та смаколики видаються випадково. У тому світі, як і в цьому, справедливість існує лише в людській уяві.

Крамар магазину «Другі руки» (Володимир Лікутін) походить на майстра-гри, який навчає гравців механік потойбіччя. А «гравці» підбирають речі, приміряють їх, дізнаються ціну, пробують знайти гроші на краще життя, порушують власні принципи, щоб бути одягнутим доти, доки за ними проб’ють дзвони. Бо якщо в прижиттєвому світі цей дзвін означає кінець страждань, то в потойбічному – тільки початок.

Протистояння проходить між двох полюсів, ніби в тревел-шоу «Орел та решка». Хомо Дозяйка (Maria Oleshko), - жінка, чиє буття пройшло біля плити, - не відчувала фінансового щастя як при житті, так і після нього. На протилежному полюсі - бандит-«підприємець» Блін Прикольно (Олексій Вансовський), фартовий в обох світах. Йому шиє костюм сам Версаче, а після дзвонів – червоні доріжки в Каннах та спалахи камер папараці… Але якщо в механіку квест-кімнати закладена неупереджена випадковість, то досить скоро вже Прикольно починає заздрити Дозяйці. І в колись любимого долею бізнесмена є всі шанси бути пійманим поліціянтом (Artem Keller), як не при житті, так «по-лоховські» в посмертті.

За виставу дует Дозяйка та Прикольно проскачуть по всім сходинкам Кюблер-Росс: заперечення, гніву, торгу, відчаю й прийняття. Завдяки таланту акторів разом з ними на цих емоційних гірках проїдуться й глядачі. Для цього студія Фенікс створила ідеальні умови: віддані грі актори, атмосферні декорації, яркі костюми, виразні звукові та світлові ефекти. Один громоподібний дзвін чого вартий. А художнє рішення з людьми-маріонетками навіть згадували автори п’єси Г.Л. Олді на зустрічі після вистави. Не побоюсь припустити, що постановка Сергій Федорчука заглиблює первинний текст, - навіть на рівні діалогів, - надає йому об’єму, збільшує можливість інтерпретацій.

Але не обійдусь без ложки власної смаківщини. Звісно, студія Фенікс випурхнула із гнізда "Чорний Квадрат", який славиться фірмовою «дорослою» еротоманською специфікою. І тому в «Других руках» не обійшлося без жартів та сцен «нижче поясу", яких не було в первинному тексті. Не скажу, що це несподіванка, адже про це попереджав оголений постер та друга, сумнівно-доречна назва: «Якщо заважає одяг – знімай». Чи слушний гумор про "встромити моркву в голову баби" та стинання «чом я, дура, мужу не зраджувала?!» у філософській, хоч і комедійній, п’єсі? З точки зору прихильників «Чорного квадрату», до яких я не належу, - а як без цього?! (Хоча зацікавило, як ці фірмові перчинки інтегровані в постановку «Поховайте мене за плінтусом», яка зовсім про дитинство). З точку зору прихильників глибокої фантастики Г.Л. Олді, до яких я належу, - не все так одностайно.

Та смаківщина на те й смаківщина, щоб мати простір для спору. Театр має бути різним, головне, щоб не скучним. В «Других руках» вистачає і драйву, і ліризму, і якісної гри, і нетривіальних художніх рішень, а також гумору й переживань. Те, що відбувається на сцені, заряджає глядача на емоції. При цьому, повторюсь, здавана комедійна легкість ніяк не зменшує глибини історії. Це старий трюк розповідати про смерть з посмішкою. Тоді страх не заважає бачити змісти та вивчати правила хардкорної квест-кімнати на ім’я «Життя».

Циаты:

Дієго розпустив мотузку, що стягувала горловину солдатського речмішка, й ще раз проінспектував його вміст. Мішок супроводжував маестро відтоді, коли син Луїса Пераля, комедіографа й доктора філософії, у віці шістнадцяти років, нахабно додавши собі півтора року, завербувався рядовим у Кастурійський піхотний полк. Там він дізнався дві головні солдатські істини: на твоїй формі сорок ґудзиків, за збереження яких ти відповідаєш головою, та стусан – урок, а не смертельна образа. Час інших істин, не настільки важливих, прийшов пізніше. Рік за роком Дієго осягав науку війни: чистописання шрамами. Йому пощастило: через дванадцять років у двері отчого дому на вулиці Тюльпанів постукав похмурий, як зимова ніч, майстер-сержант у відставці. Три медалі на грудях, чотири нашивки за поранення на рукаві, довга рапіра на боці, сімнадцять ескудо золотом у гаманці – й потертий побратим-мішок за спиною. Скажете, сумнівне везіння? Кому як, панове хороші. Багато товаришів Дієго по зброї, батальйон за батальйоном, знайшли останній притулок у соснових трунах, сколочених поспіхом п’яним теслею.
Втім, щодо примх удачі Дієго мав особливу думку. Він розраховував продовжити службу в королівській армії. Але після закінчення війни з Сартахеном полк, склад якого оновився ледь не повністю, розформували, а майстра-сержанта Пераля, який шостий місяць обіймав посаду напівротного, – відправили у відставку через скорочення особового складу. Настав мир, тож утримувати за казенний кошт тридцятитисячну армію стало утратно.
– Час нам на звалище, – сказав він мішку.
Мішок відмовчався.

«Втеча на ривок. Книга перша. Клинки Ойкумени»

Є хвороба, якої не знайти в медичних довідниках, – гостра нестача публічності. Цей вірус демократичний: він не обминає ні бідних, ні багатих. Жінки, чоловіки, діти – позбавлені уваги, вони з наполегливістю наркомана кричать з будь-якого, навіть маленького, підвищення:
– Ми тут!
Скажіть нам спасибі, просять вони. Хоч за щось. Облайте нас. Вислухайте. Поспівчувайте. Прокляніть. Похваліть. Обсипте лайкою. Тільки не проходьте повз.
Тому що ми тут, і ціна нам – гріш.

«Ойкумена»

Олег Ладыженский:

Все чаще вспоминаю старую восточную систему четырёх темпераментов бойца. Она, как по мне, годится для любой конфликтной ситуации и подхода к проблеме.

• Петух бросается на проблему без промедления. Яростно лупит крыльями, бьёт клювом, сечёт шпорами. Долго драться петух не может. Он или стопчет проблему напором, или погибнет.
• Бык методично изучает проблему и делит, как поле, на квадраты. Потом он начинает так же методично вспахивать квадрат за квадратом. Он или вспашет в итоге это поле, или умрет от истощения.
• Дракон ленив и изобретателен. В нем нет напора петуха и трудолюбия быка. Дракон медлит и ищет самый неожиданный и самый быстрый способ решения проблемы. Потом он или очень быстро разруливает ситуацию необычным способом, или улетает прочь.
• Обезьяна ворует плоды побед дракона у него за спиной.

P. S. Чистых темпераментов не бывает. Преобладает один с вкраплениями другого.

* * *

Задумчиво:
Я с красным дипломом закончил ВУЗ, который в СССР шел по разряду идеологических. Мои ровесники и те, кто старше, должны помнить, что это значило.
У меня были такие предметы, как пропаганда, агитация, формирование агитбригад... Да что там! Я сдавал зачёты по клубоведению! Вряд ли многие знают, что это такое.
Так вот, читая большинство вбросов в сетях и чатах, я понимаю: эти люди у нас зачёта бы не сдали.