Жилец
08.02.2024
Мы продолжаем публикацию нового романа Генри Лайона Олди «ЧЕРНАЯ ПОЗЕМКА».
Сегодня вашему вниманию предлагается история вторая «ЖИЛЕЦ»/«МЕШКАНЕЦЬ» на двух языках (в авторском переводе), а также аудиозапись в исполнении Олега Ладыженского.
Валеркина мама возилась на кухне: варила борщ. Я встал в дверном проеме, стараясь, чтобы от меня не очень тянуло зябким сквозняком, и смотрел, как она ставит вариться замоченную со вчерашнего вечера фасоль, шинкует капусту, режет лук, бурак и морковку, делает зажарку на постном масле, бросает все это добро в кастрюлю… Я смотрел и плакал, и не знал, что плачу, пока кухня не поплыла у меня перед глазами так, что ничего уже не разобрать. Я сперва решил, что меня накрыло, и ошибся. Бывает. День сегодня такой. Отступив назад, я вышел на лестничную площадку — тихо-тихо, словно Валеркина мама могла меня услышать. Сказать по правде, я бы задержался еще немножко, но мама ежилась в моем присутствии. Время от времени она бросала через плечо удивленные взгляды. Боюсь, от меня в ее сторону все-таки полз неприятный холодок. Байковый халат в таких случаях — слабая защита. Спускаясь по лестнице, я поймал себя на знакомом чувстве. Я помнил его по подъему в квартиру — неуют, тоска, страх выйти из дома наружу. Спасибо борщу, его кипящей жизненности, спасибо слезам, нахлынувшим невпопад — сейчас мне удалось вернуть самообладание, понять, откуда ветер дует. Жилец, значит?
* * *
Валеркина мама поралася на кухні: варила борщ. Я став у дверному отворі, намагаючись, щоб від мене не дуже тягнуло мерзлякуватим протягом, і дивився, як вона ставить варитися замочену від учорашнього вечора квасолю, шаткує капусту, ріже цибулю, буряк і моркву, робить засмажку на пісній олії, кидає все це добро в каструлю… Я дивився і плакав, і не знав, що плачу, поки кухня не попливла в мене перед очима так, що нічого вже не розібрати. Я спершу вирішив, що мене накрило, і помилився. Буває. День сьогодні такий. Відступивши назад, я вийшов на сходовий майданчик — тихо-тихо, немов Валерчина мама могла мене почути. Сказати по правді, я б затримався ще трошки, але мама їжилася в моїй присутності. Час від часу вона кидала через плече здивовані погляди. Боюся, від мене в її бік усе-таки повз неприємний холодок. Байковий халат у таких випадках — слабкий захист. Спускаючись сходами, я зловив себе на знайомому почутті. Я пам'ятав його з підйому до квартири — неспокій, туга, страх вийти з дому назовні. Спасибі борщу, його киплячій життєвості, спасибі сльозам, що нахлинули не до речі, — зараз мені вдалося повернути самовладання, зрозуміти, звідки вітер дме. Мешканець, значить
Черно-белые внутренние иллюстрации Александра Семякина. Обложка и оформление - Urszula Helena Kuzma.
Частина зібраних коштів, як завжди, піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у розв'язаній Росією війні.
Адміністрація сайту встановила на збірку декілька різних цін. Вибирайте ту, яка вам по кишені.
Допомагаємо один одному, виживаємо разом.
Допомогти без покупки книги можна тут (будь ласка, пишіть коментарі до перекладів). Інші способи можна знайти на сторінці "Подяка".
Часть вырученных средств, как обычно, пойдет на помощь украинцам, пострадавшим от боевых действий в развязанной Россией войне.
Администрация сайта установила на рассказ несколько разных цен. Выбирайте ту, которая вам по карману.
Помогаем друг другу, выживаем вместе.
Помочь без покупки книги можно тут (пожалуйста, пишите комментарии к переводам). Другие способы можно найти на странице "Благодарность".