Чиста Земля: відгуки

22.02.2025

Рецензії на переклади українською мовою романів із циклу "Чиста Земля".

"Короп і дракон. Книга 1. Повісті про карму"

доктор Вернер:

Ми входимо в новий роман Генрі Лайона Олді, як у глядацьку залу театру Кабукі. Яскрава екзотика світу - альтернативної Японії приблизно XVI століття. Епоха Сенгоку-дзидай завершилася - милістю будди Аміди і за молитвою настоятеля Кенньо - абсолютно неймовірним чином. Виник феномен фуккацу, миттєвого перевтілення, що унеможливив убивство. Відповідний хід карми, блискавичний, як рипост досвідченого фехтувальника, переселяє душу вбитого в тіло вбивці, а в деяких випадках накладає на нього Каїнову печатку, залишаючи без обличчя.
"Втратити обличчя" можна тепер у самому буквальному сенсі. Це означає стати знедоленим, безликим-каонай. Ще більш зневаженим і безправним, ніж недоторканний-ета або "не-людина"-хінін.
Як тепер зміниться суспільство? Історія? Відповіді на ці запитання ще цікавіші, ніж захоплива детективна фабула.
Адже люди не були б людьми, якби не знайшли способів використовувати фуккацу у своїх цілях.
Короп пливе проти течії, мужньо долаючи перешкоди. Наприкінці шляху він може стати всевладним драконом. Молодший дізнавач Рейден вчиться і мужніє у нас на очах. Не дарма, здається, він носить ім'я бога-громовика. Щось буде в другому томі?
Відтіняють розповідь вставки - акти п'єс театру Кабукі. Історична хроніка, психологічна драма, трагедія: усі вони збагачують сприйняття основного тексту, допомагаючи глядачеві/читачеві побачити події з іншої точки зору. Не "правильної", ні. Просто іншої. Так і хочеться закричати, стукаючи віялом по підлозі: "Мондзаемон! Олді!"
Текст містить у собі безліч алюзій і цитат: прихованих, напівприхованих і помітних неозброєним оком. Для читача "в темі" - додаткова насолода. Для читача, який мало знайомий з історією та культурою Японії, але допитливий - дороговказні знаки.
Чекаю на другий сувій. Тобто продовження.

JaneSmile:

Для любителів Японії і не тільки.
Хочу підкреслити, що, по-перше, я зачарована Азією (особливо - Японією), тому ця книга практично не мала шансів мене розчарувати; по-друге, я обожнюю фентезі, що зводить ці шанси і зовсім до нуля. Можливо, враження тих, хто не любить ні те, ні інше, будуть іншими, але я залишилася в захваті.
Тут є:

• цікава задумка, яка з кожним розділом розкривається з несподіваного боку і показує нам все нові грані "кармічної справедливості";
• прекрасно прописані персонажі, до яких неможливо не прив'язатися. Для мене однозначним фаворитом став Мігеру - безликий слуга головного героя;
• істинно японський стиль із неквапливою оповіддю та любов'ю до деталей приносить невимовне задоволення;
• чудові детективні елементи, завдяки яким книжка сподобається не лише шанувальникам фентезі, а й поціновувачам кримінального жанру;
• чудові філософські підтексти, що не надто напружують, але при цьому дають певну поживу для роздумів.

Особисто мені в цій книзі сподобалося абсолютно все, тому я її несамовито рекомендую. Але, звісно, якщо японська тематика або фентезі відштовхують, то краще утриматися.

Тимолеонт:

Олді вірні своєї заповіді - будувати розповідь на тлі цікавого й оригінального фантастичного припущення. Часто мені здається, що нічим Олді здивувати вже не зможуть, але майже в кожній книзі вони викручуються, роблять фінт, і я здивовано чухаю голову, намагаючись зрозуміти, як таке взагалі придумати можна було? Але мало хорошої ідеї, треба її вдало реалізувати, і тут приходить на допомогу авторське вміння наповнювати розповідь цікавими персонажами, діалогами, роздумами і парадоксами. Тут усе звично, в хорошому сенсі, звісно.
Не вперше обравши місцем дії феодальну Японію, Олді знову занурюють у її своєрідну атмосферу з незвичною для нас культурою, способом життя, а також тотальною блокадою "варварами" - та суспільством, де навмисні вбивства стали практично неможливими, а випадковими убивствами займається спеціальна могутня спецслужба. Саме в такому суспільстві поступово і дорослішає головний герой цієї історії, а Олді від його імені розповідають її нам...

technocrator:

Обережно, все хороше затягує. Не зміг відірватися, поки першу частину не дочитав.
Розгортається незвичайна варіація поліційного детектива в альтернативній напівмістичній реальності зі східноазійським колоритом.
Ідея миттєвої кармічної відплати сама по собі не нова, але тут головне фантастичне припущення - переродження вбитого в тілі вбивці - багатопланово й цікаво обігрується. Які тільки різноманітні випадки не трапляються в архівах спецслужби Коропа-і-Дракона. Незважаючи на, здавалося б, очевидне благо у вигляді зниження випадків фізичного насильства і військових конфліктів (а також додатково «вбудований» буддою Чистої Землі своєрідний захисний механізм від використання в корисливих цілях), людська хитромудрість і пороки знаходять собі лазівки. Не кажучи вже про те, що поняття земної і «божественної» справедливості можуть не особливо збігатися.
Вдалий нестандартний головний персонаж, від імені якого ведеться розповідь, - юний Торюмон Рейден, перспективний, такий собі «Павлик Морозов-сан», що починає кар'єру дізнавача. Безперечно хороша людина, але в рамках своєї культурної традиції: тут і японське вбите в підкірку поклоніння тим, хто вищий за нього в ієрархії, і самурайська «вірність пану». Вміє співпереживати людям, при цьому кричить «Банзай!», кидаючись під стріли і мечі для захисту розпещеного кровожерливого сьогуна.
Взагалі, влучними тонкими штрихами позначається місцями по ходу дії різниця східного і «варварського» західного менталітетів.
Авторська іронія присутня, але сюжет містить досить похмурі моменти, особливо в другій частині. Є над чим замислитися.
Сподіваюся, що рано чи пізно з'явиться продовження.
Моя оцінка: 9 (з плюсом) із 10
Чи треба читати: безумовно варто, чудова вагома річ як у творчості авторів, так і у фантастико-фентезійному жанрі з філософською складовою загалом.

AppMain:

Ласкаво просимо в Чисту Землю!
Сто років тому історія середньовічної Японії круто змінилася. Тепер убивця згідно з божественним втручанням жертвує своє тіло вбитому, а сам вирушає просто в пекло. Щодо дороги в пекло, то це тим, хто залишився, тут ніяк не перевірити, але з першим не посперечаєшся - у тілі вбивці справді опиняється особистість убитого.
Війни всіх з усіма, само собою, припинилися. Вбивств дійсно стало значно менше. Самураї носять батоги замість мечів і спеціально вчаться, як би когось випадково не вбити. Ви відразу ж подумали: "А що буде, якщо...", правильно?
А якщо вбивця і жертва зовсім різного суспільного становища, а може й статі? Що там із питаннями успадкування всього іншого, крім тіла? А якщо вбивць кілька? А якщо вбивця якраз і хоче пожертвувати вбитому своє тіло, більш молоде і здорове? Або, навпаки, забрати в убитого кілька десятків років життя, нехай навіть ціною ймовірного зішестя в пекло? А якщо доведення до самогубства або, адже ми в Японії, пан велить самураю накласти на себе руки? Страта за рішенням суду? А залишення в небезпеці, у свідомо безпорадному стані? А якщо вбити приїжджого іноземця? Або іноземець уб'є місцевого жителя? А якщо виїхати на материк (там начебто все як і раніше) і кого-небудь убити там?
От і жителі Чистої Землі, так тепер називається держава, теж поставили собі всі ці запитання, і згодом отримали на них відповіді, більш-менш однозначні, ухвалили нові закони і заснували спеціальну службу для нагляду за переродженнями.
І оскільки завжди знайдуться охочі спробувати знайти лазівку хоча б і в божественному промислі - що вже казати про державні закони - і використати собі на користь, роботи в цієї служби вистачає, в чому й доведеться переконатися молодому самураю, який волею випадку опинився свідком і навіть учасником дивовижних подій... Він ці дивовижні події як магнітом притягує. Утім, це ж Японія, карма, напевно, така.
Запасіться їжею. Згадайте все, що знаєте про середньовічну Японію. І, до речі, про Іспанію заодно. Не питайте навіщо, стане в пригоді.
Ласкаво просимо в Чисту Землю! І пам'ятайте, все ще тільки починається!

sergej210477:

Відмінна розважальна література.
Альтернативна Японія. Ні, «Країна квітучої сакури», як і раніше, чарівна, таємнича й екзотична. Змінився тільки принцип дії карми - вбита людина (випадково, або навмисне), миттєво відроджується в тілі свого вбивці. Душа якого, відповідно, тут же вирушає в пекло. Швидке і справедливе правосуддя. Начебто, ідеально працююча система - суспільство, що існує без воєн. Злочини, пов'язані з насильством, закінчилися. Але у всякому законі є свої хитрі лазівки. Тому існує служба «Коропа і Дракона» - організація, функцією якої і є розкриття складних справ, пов'язаних із переселенням душ. У цій структурі і служить наш герой - юний самурай Торюмон Рейден.
Сюжет цікавий, але, на жаль, не новий. Книги про переселення душ і таємні служби, на кшталт інквізиції, які розплутують головоломні злочини, не рідкість.
Але:

• Відмінний детективний сюжет. Начебто, зовсім прості загадки, які потім обертаються такими хитросплетіннями, що приходиш у захват. Про прямолінійність і передбачуваність тут не йдеться - суцільні петлі, «вісімки». Складно і цікаво.
• Японія. І цим усе сказано. Чарівна країна. І авторам чудово вдалося зловити і донести до читача всю цю загадкову й екзотичну атмосферу. Якщо порівнювати, то мені цей роман дуже нагадав «Сьогуна» Д. Клавелла - така ж яскрава книжка.

Міфологія чудово поєдналася з соціальною фантастикою. Філософія і поезія гармонійно доповнюють атмосферу роману. А детективний сюжет надає книзі легкість і захопливість. Прочитав із величезним задоволенням.

Северіна:

У тих, хто прочитав перші три повісті "Коропа і дракона", вибору майже не залишається: доведеться читати весь цикл. Інакше не буде ні сну, ні медитацій. 🙂 Чудово написано, чудовий легкий стиль, незвичайна манера виконання. Світ ще більш незвичайний: подоба середньовічної Японії з її чужими європейському розуму правилами. Одного разу ця японоподібна країна була чи то проклята, чи то благословенна невідомим більше ніде фуккацу - і понеслося!
У книзі цікаво все: обстановка, герої - від головних до другорядних, стиль викладу, епіграфи, сюжет і навіть довгі внутрішні монологи. Театр зі співаючими духами спогадів - насолода для очей і привід досхочу посміятися.
Автори не відмовили собі в задоволенні потролити японські заморочки з приводу ритуальних самогубств. У першій частині постійна готовність героїв із честю зарізатися ще лякала, у другій уже почала смішити: "Накажи Фудзіварі, нехай накладе на себе руки! Нехай розпоре собі живіт! Негайно!"
Так само автори познущалися зі звички японців безперестанку падати на коліна перед вищими чиновниками. Раз у раз у романі хтось перед кимось бУхається в землю носом, нерідко в бруд.
З мінусів: самий початок іде складно через необхідність пояснити читачеві природу фукаццу. Без цього ніяк.
Спостерігати за примхами мешканців Чистої Землі було цікаво. Продовження читати буду.