Список желаний

Ваш список желаний пуст. Перейти в каталог?

Дань памяти

15.11.2022

Опубликована вторая и третья главы книги "Ляльковых справ майстер" - перевода на украинский третьего тома космической симфонии "Ойкумена".

«САТРАП ЗАМОВЛЯЄ НЕВРОПАСТА»

– Доброго вогню, Фаруде. Колапсар тобі в печінку! Де я?
Лючано зосередився, збираючись поставити головне питання:
– І взагалі, якого...
– Найкращого, – посміхнувся полковник Сагзі. – Ти в гостях.
– В гостях? У кого?
– Можеш пишатися. Ти запрошений особисто Піром Саманганом, сатрапом Андаганського округу. Ми знаходимося у його заміському будинку.
– Як я сюди потрапив? Не пам’ятаю, щоб синьйор сатрап мене запрошував.
– У космопорту тобі стало погано. На щастя, ми опинилися поряд і поспішили доставити тебе сюди.
– Чому не до лікарні?
Все він чудово розумів. На жаль, безглузді, нікому не потрібні питання сипалися з Лючано, як з дірявого рогу достатку. Вербальна «швидка Настя» – наслідок нервового потрясіння.
– А тобі треба до лікарні?

«ДАНЬ ПАМ’ЯТІ»

– Будь ласка, дайте руку. Мені треба вас наново ідентифікувати.
Офіцер-прикордонник знущався, не приховуючи цього. Зовсім ще хлопчисько, ще губи в молоці й вус не висіявся, капловухий, акуратненький до огиди, в новісінькому – мов щойно від кравця! – мундирі, він пахнув дешевим одеколоном «Бриз», немов третьосортна повія.
Одна радість, що знущалися не з Тартальї. Інорасець республіканців Міхра не цікавив. Долоня на ідентифікатор, бігом через рамку детектора, недбалий огляд особистих речей – і райдужна кулька візи набула законного місця в паспорті. Документ лялькаря скомпонували за годину в канцелярії сатрапа. Служба расової безпеки свою справу знала – фальшивка підозр не викликала.
– Раді вітати вас на незалежному Міхрі! – буркнув офіцерик, передчуваючи прийдешню поживу. – Зачекайте на своїх супутників тут.

А 13 ноября был очередной день рождения Г.Л.Олди:

13 ноября - знаменательная дата - день рождения Олди. Не круглая, но почтенная - вот уже тридцать два года, как мы пишем вместе.
Знакомы и дружим дольше. :-)
Да, идёт война. Да, воют сирены и падают ракеты. Ну что же, и это опыт, часть нашей жизни.
Мы живы!

Как справедливо заметили в комментариях: "32 в двоичной системе (вас же двое!) - очень даже круглая: 100000! Поздравляем наших любимых писателей и поэтов от всей души!"

33-chujoy-posl-0-0-0-0-1668540603.jpg

На стриминги вышешл музыкальный альбом "Баллада судьбы" - четвертая серия проекта "Театр Г. Л. Олди":

Принимаешь решения-блиц?
Вердиктуешь, усы теребя?
Это значит, коварный Иблис
Искушает тебя.

Все быстрее вращение лиц,
Все быстрее вращение правд,
И с тобой уже все «за». Иблис
Очень рад, очень рад.

ballada-sydbi-cover-0-0-0-0-1668541201.jpg

Осенние стихи от Олега Ладыженского:

Я устал, но есть кто-то , кто больше устал,
Я считаю до трёх, он считает до ста,
Мне его не догнать, не пойти с ним бок-о-бок,
Не услышать слова у него на устах.

Я несчастен, но кто-то несчастней меня,
Я последний медяк на гроши разменял,
У него медяка отродясь не бывало,
И гроши для него - блеск ушедшего дня.

Мне кровь из носу надо бы помнить о нём,
Помнить утром и вечером, ночью и днём,
Потому что иначе его догоню я
И судьбу на судьбу мы не глядя махнём.

* * *

Про нас с тобой и про маму с папой
Они говорят: мирняк.
И как ты мне на мозги ни капай,
А все не могу принять,

Когда вытекают гадючьим ядом
Слова из кривого рта:
Мол, без разбору весь день ху@рит
По мирняку арта.

* * *

БАСНИ

И волк сказал:
— Судьба, дружок, слепа,
Нелепо сетовать на неприглядность доли!
Ты виноват уж тем,
Что ты спокойно спал,
Спокойно спал в многоэтажном доме.
Ягненок мой! Лежи под кирпичом,
Отформатированный, как дискета.
Ты знаешь, что я прав,
И знаешь, что почём:
Я волк и у меня ракета.
Какая ненависть? Обида? Гонор? Месть?
Все проще: у меня ракета есть
И хочется мне есть.
— Ты прав во всем, - ягненок отвечал. —
С тобою спорить — лишняя печаль,
Твоя улыбка — солнца лучезарней.

Тут мы отметим добрый нрав волков,
Здоровый блеск клыков
И переходим к басне «Волк на псарне».

Несинхронный перевод:

Ми тебе не просто вб'ємо, кажуть вони,
Ми з'ясуємо усі приводи вбивств споконвіку,
Підведемо фундамент; заспокойся і будь чоловіком,
Ось тобі аргументи: візьми, обійми, пригорни.

Ми тебе не просто вб'ємо, вони кажуть мені,
Ми по нотах розпишемо, за що і так далі,
Й заб'ємо всі факти, як забивають палі
У землю в місяці лютому, не навесні.

Ми тебе не просто вб'ємо, кажуть вони,
Просто так не можна, ми все ж таки гуманісти,
Гріх і кару зв'яжемо, як дівки в'яжуть намиста,
Ти прислухайся: чудово дзвенить!

Ми тебе вб'ємо, але не просто так, брате,
Чого ж ти не радий, чому не прощаєш нас?
Це що таке, га? Цегляна, кажеш, стіна?
А нащо ти даєш команду "Ставай!"?
Нащо нам ставати?
І стрілки піднімають рушниці? Не треба! Не на...

Синхронний переклад:

БАЛЛАДА ЗЛОСТИ

Когда ничего ещё не улеглось — напротив, дыбом встаёт,
На смену страху приходит злость и немузыкально поёт,
Фальшивит мимо и слов, и нот, берёт не диез — бемоль,
У злости с голосом плохо, но
Характер у этой сучки дрянной,
А проще сказать, дерьмо.

Когда у врага и клыки, и рога, и рупор торчит во рту,
И страх говорит, что пора в бега — по морде и паспорту,
И страх говорит: «Ну куда ты, лось? Там очень нехорошо!» -
На смену страху приходит злость,
И грубо командует: «Началось!
А ну поднял жопу… Пошёл!»

И жопа взлетает сама собой, как перепел из травы,
И там, где тебя вели на убой, идёшь теперь в рост «на вы»,
А после «на ты», а потом без слов, лишь рев распирает рот,
И злость подпевает: «Тебе свезло!
Мы вместе: я злая, ты тоже злой,
А ну, сукин сын, вперёд!»

И сукин, не сукин, а прёшься вперёд, хоть злой, хоть не злой, любой,
Не помнишь, что пить — самогон или йод? — но сипло дудишь трубой,
Да, мимо нот, и бемоль — диез, и что-то горит вдали,
Но злость велит, и уже залез,
И глотку рвёшь, и болит не здесь,
А хрен знает где болит.

Потом будет больно и там, и тут, потом будет так и сяк,
И васильком синяки цветут, поет ломота в костях,
И тенор шикарный у ломоты, и в горле колючий ёж…
А злость нальёт и плеснет в кусты,
И хрипло спросит: «Ну что, остыл?
Не пьёшь? Почему не пьёшь?»

БАЛАДА ЗЛОСТІ

Коли все кругом, наче в горлі кість, і з кожним днем прибуває,
На зміну страху приходить злість і немузично співає,
Фальшивить, з дієзами коїть зле, іде мимо слів і нот,
У злості погано зі співом, але
Характер у сучки — не крем-брюле,
Коротше, повне лайно.

Коли вороги — роги з іклами, ще й рупор у роті стирчить,
І каже страх: «Ой, не звикли ми! Біжи та в голос кричи!»
І каже страх: «Ну куди ти, лось? Ти зовсім здурів, чи шо?»
Тут злість бере страх за зів'ялу млость
І грубо командує: «Почалось!
А ну підняв дупу! Пішов!»

І дупа злітає сама собою, як перепел із трави,
І там, де тебе вели для забою, ідеш в повний зріст «на ви»,
А після «на ти», а потім без слів, і рев розпирає рота,
А злість співає: «До біса сплин!
Ми разом: я зла, ти ще більше злий,
Та ми ж, сучий сину, рота!»

І сучий, не сучий, нема перешкод, хоч злий, хоч не злий, у бій,
Не знаєш, що пити — горілку чи йод? — дудиш на заздрість трубі,
Отак повз нот, и бемоль — дієз, і щось вдалині горить,
Та злість велить, і запал не щез,
І глотку рвеш, а болить — то десь,
Не в тебе, мабуть, болить.

Вже потім заниє, аж вдарить з руки, вже потім і сяк і так,
І як волошки, горять синяки, ломота співа в кістках,
І тенор у тій ломоти тріщить, і в горлі іжак — еге ж!
А злість наллє і плесне в кущі,
І запитає: «Хто тут пищить?
Не п'єш? А чому не п'єш?»

* * *

Переходим на зимнее время, летнее,
Переходим на первое и последнее,
Переходим на наше и на чужое, пришлое,
Вышло так.

Крутим стрелки, в айфонах само меняется,
Голова змеи за хвостом гоняется,
Времена не выбрать, а время к старости -
Запросто.

Переходим, но стрелок дурных верчение
Не несёт желанного облегчения,
Сменим время мирное на немирное,
Поле минное.

Час вперёд, назад, век скрипит суставами,
Железнодорожными век кричит составами,
На платформах груз, принимайте, мальчики:
Танчики.

Не осколками время лупит - минутами,
Обожженными, в язвах, лихими, гнутыми,
Вылетают стекла, кирпичным крошевом
Все хорошее.

Отцепитесь, время твердит, не трогайте,
Я своей иду, вы своей дорогою,
Я уже ушло, вы мне в спину воете,
Переводите,

Через площадь, улицу, через круглые
Циферблаты; стали родня друг другу мы,
Одуревший маятник все качается,
День кончается,

Начинается новый, рассвет вздымается,
Человечек маленький в люльке мается,
Что ему до времени, что до вечности?
Человечество.

* * *

Переходимо на зимовий час, на літній,
На зелений, перший, та останній, плідний,
Переходимо під чужий, вищий дах,
Вийшло так.

Стрілки крутим, в айфонах само міняється,
Голова змії за хвостом ганяється,
То часи не вибереш, а годинку з Lego –
Легко.

Переходимо, та стрілок вертляве збочення
Не приносить полегшення, як не хочеться,
Ось змінили мирний час на немирний –
Поле минне.

Час туди-сюди, вік горить містами,
Залізничними він кричить поїздами,
На платформах вантаж, ось вам, хлопці, зранку –
Танки.

Не уламками лупить час - хвилинами,
Що опалені, гнуті, побиті зливами,
Вилітає скло, цегла в коридорі –
Усе добре.
Відчепиться, час каже, дурні й хами,
Я своїми йду, ви своїми шляхами,
Я вже геть пішов, а ви марно ходите –
Переводите

Через площу, вулицю, зроблені зі сталі
Циферблати; ми стали тепер братами,
Маятник здурів, час вже не на часі нам,
День кінчається,

Починається знову, світанку мить,
У колисці людина маленька спить,
Що йому той час? Йому сонце – люстра.
Людство.

* * *

Вот деревья качаются, стонут в ноябрьской ночи,
Над деревьями месяц, он лепит из туч куличи,
Вот завыла сирена на волчью, на злую луну,
Вот идёт эшелон по путям на войну, на войну.

Ты смотри в эту темень, сухими глазами смотри,
А накопится влага, и ладушки - плюнь, разотри,
Это лучше, чем слезы, и лучше, чем вечный покой,
Помаши эшелону вослед недрожащей рукой.

Вот вагоны-волхвы отправляются в путь за звездой,
Говорят, где-то в яслях родился мальчишка седой,
Потому и течет в небесах голубая вода,
Потому и кричат до утра, все кричат поезда.

* * *

Ось дерева гойдаються, стогнуть в ночі листопадській,
Над деревами місяць злетів, він із хмар ліпить паски,
Ось завила сирена на місяць і гонить луну,
Ось по рейках іде ешелон на війну, на війну.

Ти сухими очима дивися в ці темні яри,
А волога збереться, не плач, просто плюнь й розітри,
Буде краще, ніж сльози, ніж спокій небесних стежин,
Помахай ешелону рукою, яка не дрижить.

Ось вагони-волхви йдуть за зіркою в дальніх краях,
Кажуть, десь у хліву народилося сиве хлоп'я,
І тому в чорнім небі струмок голубої води,
І тому до світанку кричать, все кричать поїзди.

* * *

Поймайте ветер, сожмите воду, дышите камнем, живите пеплом,
Да, невозможно, а что возможно? С души посмертный снимают слепок,

Залили гипсом, вот-вот застынет, ждут не дождутся, чтоб стало ясно:
Где сад вишневый, теперь пустыня, где путь-дорога, теперь опасно.

А гипс не стынет, все каша кашей, течет краями на покрывало,
И ребра ходят, и сердце пляшет, душа бормочет: «Я с вами, с вами…»

Поймала ветер, дышала камнем, сдавила воду, жива и в пепле,
На белом свете, под облаками, в аду на воле, в раю как в пекле.

* * *

Спіймайте вітер та стисніть воду, вдихайте камінь, вбивайте казку,
Так, неможливо, а що можливо? З душі посмертну знімають маску,

Залили гіпсом, ось-ось застигне, сидять, чекають, щоб стало ясно:
Де сад вишневий, тепер пустеля, а де молитва, тепер пияцтво.

Гіпс не холоне, тече, як каша, повзе краями на покривало,
І ребра ходять, і серце скаче, душа бурмоче: «Я з вами, з вами…»

Спіймала вітер, вдихала камінь, здавила воду, спіткала долю,
Та й попід небом літа віками, на волі в пеклі, а рай – неволя.

БАЛЛАДА НОЯБРЯ

Промолчи про ту ночь, не пиши, или лучше соври -
Ночь, когда собираются жизни твоей ноябри,
До единого все ноябри, сколько есть у тебя,
И на ветках сидят, и былые года теребят.

И летит из годов белый пух, белый пух, белый пух,
В черном небе, как в чаще, пуховую торит тропу,
Если долго смотреть, на глаза набегает слеза,
А сморгнул, и уже по тропе ты уходишь назад.

Шаг за шагом, последний за первым, строка за строкой,
Дом за домом, любовь за любовью, река за рекой,
Одиночество за одиночеством, сумрак за днем,
Нога за ногу, эхо за возгласом, так и бредем.

А когда не останется ни одного ноября,
Ты присядешь на камень, вздохнешь - и наверное, зря,
Потому что твой вздох будет порван на сорок кусков,
Потому что на камне сидеть тебе сорок веков.

И не спросит никто: "Ты, брат, эллин? А может, еврей?"
Ибо нет иудея и эллина меж ноябрей,
Все равны, всем досталось по горстке осенней вины,
Все пуховой тропою, как бусы, насквозь пронзены.

А когда отсидишь ты свой срок, свой положенный срок,
Прилетят к тебе тучею сорок болтливых сорок,
И объявят сороки: "С собою тебя заберём,
Свое имя забудь, тебя ныне зовут ноябрем!"

Я молчу про ту ночь, про ту долгую черную ночь,
Когда крикнуть не мог я, не мог ни уйти, ни помочь,
Все стоял и смотрел, темный ком посреди темноты,
Как на ветках сидят ноябри, и один из них ты.

БАЛАДА ЛИСТОПАДА

Не кажи про ту ніч, не пиши або краще збреши -
Ніч, коли листопади життя твого разом зійшлись,
Листопади усі, що були, і вже більш їм не буть,
Ось, сидять на гілках, і роки відлетілі скубуть.

І летить з тих років білий пух, білий пух, білий пух,
В небі чорному, наче у хащах, торує тропу,
Якщо довго дивитися, очі затьмарить сльоза,
А змигнув, і тією тропою вже йдеш ти назад.

Крок за кроком, останній за першим, рядок за рядком,
Дім за домом, любов за любов'ю, ставок за ставком,
За самотністю тиша, за волею буде ярмо,
Слід у слід, крик гучний за луною, отак і йдемо.

А коли листопади скінчаться, нікого нема,
Ти присядеш на камінь, зітхнеш - і це зробиш дарма,
Бо порветься зітхання на сорок маленьких шматків,
Бо на камені будеш сидіти ти сорок віків.

І ніхто не спитає: "Ти елін? А може, юдей?" -
Бо нема в листопаді тих слів для звичайних людей,
Усі рівні, до кожного осінь глуха та сліпа,
Всіх, мов буси, наскрізь пронизала пухова тропа.

А коли вийде термін сидіння, і геть маяття,
Сорок круків, мов хмара, до тебе тоді прилетять,
І об'являть ті круки: "Ти наш, бо це наша тропа,
Як ти звався, забудь, відтепер тебе звуть листопад!"

Я мовчу про ту ніч, що порвали вітри на шмати,
Коли крикнути я не зумів, ані допомогти,
Все стояв і дивився, у темряві бачачи сни,
Як сидять на гілках листопади, і ти один з них.

* * *

Вы знаете, вы все, конечно, знаете,
И искренне хотите: "Дайте два!"
Взволнованно ходили вы со знаменем
И говорили верные слова.

Учили жить, делились личным мнением,
Немножко оскорбляли сгоряча,
Экспертом были, недотрогой, гением...
А я молчал.

Вы взвесили, вы все, конечно, взвесили:
Для рейтинга я - мальчик для битья,
Меня вы обвинили в мракобесии,
В измене (вот и кодекс, и статья!),

Немножко донесли, немного вынесли,
Чуть-чуть отдали в руки палачу,
Раз нет добра, так зло решили выместить...
А я молчу.

Вы вставили, вы мне, конечно, вставили,
Наглядно разъяснили суть вещей,
Все поняли, что созданы из стали вы,
А я враждебен, мягок и ваще,

Отметили, что я неловок с дамами,
Зарыли прах мой, чтоб на нем сплясать,
А я, подлец, ни слова в оправдание
Не написал.
* * *

Ви знаєте, так, звісно, все ви знаєте,
І щиро забажали: "Дайте два!"
Під прапором ходили по кімнаті ви,
Знервовано шукаючи слова.

Як жити, вчили, особистим досвідом
Ділилися; образливо дзижчав
Ваш голос: ви експерт, ви геній дослідів...
А я мовчав.

Ви зважили, так, звісно, все ви зважили,
Для рейтингу я - хлопчик для биття,
Мене ви звинуватили, підсмажили,
Ще й зрада (ось і кодекс, і стаття!),

Тут трохи був донос, тут винос мозоку,
Тут кат мене рубає вже з плеча,
Тут зло зірвали, раз нема з добром зв'язку...
А я мовчав.

Ви вставили мені, ви, звісно, вставили,
Аргументовано, як пуп землі,
Побачив кожний: зроблені зі сталі ви,
А я козел, ніхто і взагалі,

І з дамами не дуже обдарований,
Й на цвинтарі моїм обісцян куст...
А я, негідник, замість виправдовувань
Ні пари з вуст.