Касыда бессонницы
09.08.2022
На сайте продолжается поглавная публикацию украинского перевода первой книги романа "Ойкумена" - "Лялькар". Уже доступны три первый главы.
Глава друга - «"ВЕРТЕП" ПОКАЗУЄ КЛАС»:
— Амулета! Джу-джу! Справжній йама-ванга! Зовсім дешево, ахмар суншук! Кращій ніде немає. Б'янга хоро амулета!
Торговець верещав на жахливій суміші унілінгви з місцевою говіркою, потрясаючи зв'язками ланцюжків, що дзвеніли. На ланцюгах, немов прикуті чудовиська, десятками бовталися амулети: мініатюрні, покриті лаком черепи, "криваві алмази", оправлені в фальшиве срібло, кігті та зуби якихось жахливих тварюк, "вийняті сліди" невідомих науці звірів, сушені фалоси мангабеїв, жуки-колофонги....
— Даремно стараєшся. У них все одно грошей немає, — присадив торговця Лючано.
— У бвана є? Гроші є?
— У бвана є. Але бвана з тобою не поділиться. Бвана дуже жадібний.
— Джу-джу! Рятувати, лікувати! На щастя!
— Бвана здоровий, веселий і удачливий. Все, розмова закінчена.
Третій розділ - «ЛИХОДІЙ І РАБОВЛАДНИК»:
Умови контракту вони погодили напрочуд швидко. У відповідь на попередження Тартальї про те, що він — "імперсонатор з частковим дефектом", і існує ймовірність, що в процесі контакту клієнт зазнає сильного болю, легат з презирством відмахнувся.
— Ви боїтеся завдати болю мені?! Не переоцінюйте свої жалюгідні здібності! Це я можу завдавати болю. Я! І ніяк не навпаки.
Мав рацію Тумідус чи ні — у будь-якому разі, директор "Вертепу" не став розвивати слизьку тему. Клієнт попереджений та дав згоду. Значить, професійне сумління чисте. Ціна, названа легатом, виявилася вищою, ніж розраховував Лючано. Для виду він поторгувався, заломивши надбавку за терміновість.
— Ви отримаєте свої гроші! — без суперечок кивнув легат.
С первого апреля в различных музыкальных онлайн-сервисах доступен первый аудио-альбом из серии "Театр Г.Л.Олди" - "Я обещаю вам сады...". Оригинальный диск вышел в 2003 году.
Ссылки для желающих послушать:
Новые стихи от Олега Ладыженского (Украинская версия - в авторском переводе):
|
Город растекался, как вода: Скверами, дорогами, домами. "Почему нас убивают, мама?" Не убьют. Не смогут. Никогда. Небо превращалось в решето, Прятались звенящие трамваи. "Почему они нас убивают?" Не убьют. Не бойся. Ни за что. Лаяли испуганно барбосы, Дым клубился, рушился уют. "Мама, нас, наверное, убьют?" Не убьют. Подавятся. Не бойся. Город растекался, как вода, Город слушал, соглашался, вторил: Не убьют. Сегодня, значит, вторник. Завтра, получается, среда. Это точно. Так и будет. Да. |
Місто розливалося водою: Скверами, будинками, шляхами. «Нащо нас вони вбивають, мамо?» Нас не вб'ють. Не бійся. Чесно, доню. Небо у дірках, як уві сні, Дзвоном захлиналися трамваї. «А для чого нас вони вбивають?» Нас не вб'ють. Нізащо. Вір мені. Схрипли пси, налякані до біса, Дим стояв стовпом, буяла лють. «Мамо, нас, мені здається, вб'ють…» Ні, не вб'ють. Подавляться. Не бійся. Місто розливалося водою, Слухало, підспівувало в такт: Нас не вб'ють. Нізащо. Смерть – то морок. Нас не вб'ють. Сьогодні що? Вівторок? Завтра день почнеться середою. Це вже точно. Так і буде. Так. |
|
КАСЫДА БЕССОННИЦЫ От тревоги до тревоги нет накатанной дороги, Кто-то бросил путь под ноги скомканным тряпьём, Шаришь слабою рукою, ищешь пять минут покоя - Вот, накапай из флакона, водкою запьём. От прилёта до разрыва лишь мгновенье. Память взвыла: Здесь больница, площадь, рынок... Дым, клубится дым. Все мы цели, все мишени. Старость - вот в чём утешенье, Есть что вспоминать в траншее. Плохо молодым. От заката до рассвета - ковш бессонницы. На ветках Немы птицы. На масксетках капельки росы. Кот под окнами мяучит, мир надеется на случай, Все хотят, чтоб стало лучше. Случай - сукин сын. От меня к тебе, дружище, километров, может, тыща, Кто маршрут на карте ищет, тот совсем плохой, Сердцем к сердцу мимо карты дотянуться легче: "Как ты? Жив, и славно. Да, раскаты. Слышу, не глухой." Бог не выдаст, черт не знает, поднимай-ка выше знамя, Пусть увидят: знамя с нами, вот и все дела, Да, флагшток - кривая ветка, да, не бархат, а салфетка, Но уже пошла ответка, хорошо пошла. Что-то было, что-то будет, этот вспомнит, тот забудет, Бьёт шаман в дырявый бубен, ходуном кровать, Гарью воздух, дыбом время; мелким бесом пальцев тремор, Затихай, молчи, сирена, все, пора вставать. |
КАСИДА БЕЗСОННЯ Від тривоги до тривоги не знайти шляху-дороги, Хтось жбурнув той шлях під ноги — жмут ганчір'я злий. Дайте спокою! Слабкою не поворухнеш рукою — Ось, накапай із флакону, ще й горілку лий. Пам'ять відьмою завила: від прильоту до розриву Лише мить — лікарня, ринок… Клубочиться дим. Вікна геть, згоріла стріха. Старість — ось у чому втіха, Маєш, що згадати. Лихо, лихо молодим. Ніч суцільну до світанку п'єш безсоння. Навіть зранку Мовкне птах. На башті танку крапельки роси. Кіт нявчить: йди геть, ледащо! Світ фортуну в клуню тащить, Хоче світ, щоб стало краще. Шансе, сучий син! А від мене і до тебе кілометрів, як до неба, Якщо раптом мапу треба, лікаря поклич. Ми і так до серця серцем, бо ми разом попри все це: «Що, гуркоче? Чую, чесно. Як ти? Знаю, ніч». Бог між слів, а чорт між крапель, піднімай-но вище прапор, Хай побачать: ще не крапка, ось такі діла, Хоч флагшток мов сигаретка, ще й не оксамит — серветка, Але вже пішла «ответка», добренько пішла. Щось було, а інше буде, цей згадає, той забуде, Б'є шаман у древній бубон, ліжко ходуном, Чи то разом, чи окремо, дрібним бісом пальців тремор, Затихай, мовчи, сирено, все, підйом, підйом. |