Список желаний

Ваш список желаний пуст. Перейти в каталог?

Юбилейное

31.03.2023

В марте у обеих половинок творческого дуэта Генри Лайон Олди - Олегу Ладыженскому и Дмитрию Громову - был день рождения. Метрам исполнилось по 60 лет каждому. А это уже больше века на двоих...

photo_2023-03-23_12-09-49.jpg

Это, значит, шестьдесят, Вот и хорошо, Кудри сзади не висят, Сверху дождь пошёл. Мы его не переждём, Мы идём вдвоем с дождём, Раз хлебнём, Два хлебнём И на посошок!

* * *

Оце, значить, шістдесят, Добре - ну і шо! Кучері, бач, не висять, Поруч дощ пішов. Зачекати? Маячня! Ми з дощем іще зрання Раз п'ємо, Два п'ємо, Й чарку на коня!

photo_2023-03-30_10-50-46.jpg

Ну что? 60, однако. Не думал, что второй день рожденья подряд буду встречать не дома. Ну да ладно. Надеюсь, уж следующий день рожденья... Впрочем, не будем загадывать наперед, бежать впереди паровоза, лететь впереди звездолета и т. д. -- нужное подчеркнуть. Сегодня выдохну, скромно отпразднуем вдвоем с женой -- а с завтрашнего дня снова работать.
Будем жить!

* * *

Ну що? 60, одначе. Не думав, що другий день народження поспіль зустрічатиму не вдома. Ну та гаразд. Сподіваюся, наступного дня народження... Втім, не будемо загадувати наперед, бігти попереду паровоза, летіти попереду зорельота і т. д. — потрібне підкреслити. Сьогодні видихну, скромно відсвяткуємо удвох із дружиною -- а з завтрашнього дня знову працювати.
Будемо жити!

* * *

Буя у Громова Дмитра
Талант, немов розлив Дніпра,
А до цього пером я
Додам іще здоров'я,
І миру з перемогою,
І довго йти дорогою,
Яку обрав - тією йти
До ста і ще до двадцяти!

* * *

Запасной не выдан мне парашют,
Не герой, не витязь, бродячий шут,
Я писал в начале войны: "Мы живы!"
Год спустя "Мы живы!" опять пишу.

А тем временем мы завершили публикацию на сайте перевода третьей части романа "Urbi et Orbi" на украинский. Книга теперь доступна полность.

Сьомий розділ - «ЩО ВИ РОБИТЕ, ЛІКАРЮ?»:

Оперблок був втіленням стерильності. Спав пацієнт на столі — пси-проекція Рауля Гоффера не викликала в Регіни побоювань. Пульс, дихання — усе в нормі. Дані колірного декаплексного сканування вен — краще не придумаєш. Схилившись над Раулем, доктор ван Фрассен ось уже пів години возилася з трофічною виразкою на лівій гомілці. Так «під лузгою» виглядав давній спогад-фобія, що дав резонанс. Взагалі-то Регіна очікувала виразку шлунка, або — якщо пощастить — гнійний фурункул на шиї, під вухом. Усе сходилося до цих двох варіантів.
«Трофіка» стала для неї несподіванкою. Операції такого роду рекомендувалося робити під місцевим наркозом, але Регіна вирішила не ризикувати. Вона не любила, коли щось виходить за рамки, окреслені заздалегідь. До двох її субособистостей — хірурга й оперсестри — додалася третя: анестезіолог. Ще три субособистості чекали осторонь, тихо перемовляючись. Потреби в їхній участі не було.
Стовбур великої підшкірної вени на стегні Регіна вже видалила. Зараз вона випалювала експрес-променем вену під виразкою. Усе йшло добре. Занадто добре, щоб бути спокійною.

part7-0-0-0-0-1680261618.jpg

Восьмий розділ - «ЗМІЯ У КОШИКУ»:

Вона увірвалася в посольство, як вихор.
– У тебе є карта? Карта Шадрувана?
– Є, – кивнув Нік. – Навіщо тобі карта? У похід зібралася?
У кабінеті він був один.
– Не смішно. Я маю на увазі місцеву карту. Місто й околиці.
– Звісно, є.
– Без Шкаралупи? Як це бачать аборигени?
– Голограму чи на папері?
– Будь-яку!
– Чого ти психуєш? Ну, карта...
– Дай її мені. Будь ласка.
Він має поганий вигляд, думала Регіна, поки пан посол рився в засіках. Він із самого початку такий. З першого дня, як ми з Артуром прилетіли на Шадруван. Ні, вибачте, – першого дня все було набагато гірше. Навіть згадувати не хочеться. Замкнутий, похмурий, змарнілий, Нік їв через силу, посилаючись на відсутність апетиту. Коли апетит як аргумент стерся до дірок, на зміну йому прийшла необхідність зберігати форму. Форма Регіні не подобалася. Особливо борода – кошлата, з плямами сивини. Голитися Нік кинув, мабуть, уже з місяць, радуючи кудлатих тубільців. Станок для гоління «Larex», «суперподарунок для стильного чоловіка», нудьгував у ванній, забутий і занедбаний.

part8-0-0-0-0-1680261639.jpg

Дев'ятий розділ - «НЕБЕСА КАДЖАР-ХАБІБА»:

Річка вийшла з берегів.
Річка червона, синя, жовта. Шита золотом, ковпакова, канительна. Хвилі шовку й атласу, дрантя і полотна. Бризки смарагдів, і алмазів, і скляних ґудзиків. Річка кипіла, бурчала і схропувала. Виблискувала на сонці риб’ячою лускою: сталь, мідь, олово. Сморід пахв, аромат жасминових притирань; молочний запах дітей, кислятина старих. Гомін, вереск, галас. Прокльони – комусь віддавили ногу. Здравиці – хтось вихваляв долю, що дозволила дожити до славного дня. Хрип – когось задавили на смерть. Гавкіт собак, що шастають біля крайки води; у небі – пташиний гамір...
Кам’яний лев ледь не подавився людською головою, яку жував добру сотню років. На його пам’яті це було перше стовпотворіння, варте уваги.
І раптом – немов якийсь маг посохом розділив води річки надвоє. У пролом хлинула темрява: чорні коні, чорні вершники. «Мертва сотня», добірні, нещадні головорізи – охоронці Хеширута IV. У центрі строю, огороджений пильністю від прикростей, на тонконогій конячці гарцював шах. За минулі роки його величність, хай живе він вічно, додав у зрості, роздався в плечах – не хлопчик, юнак.

part9-0-0-0-0-1680261653.jpg

Десятий розділ - «ТІНЬ КОРАБЛЯ-ПРИВИДА»:

У глибині рамки, за Тираном, проступило чуже обличчя. Воно наближалося, глянцевим спрутом спливаючи з глибин космосу. Психоз, друга особистість нашаровувалася на Тирана зсередини, перетворюючи ларгітасця на портрет роботи художника-маніяка. Коли дивитися на це було вже неможливо, Тиран зменшився, наче злякався, і мінісектором утік у верхній кут рамки.
— На зв’язку адмірал Шармаль, — повідомив літній гематр, окупувавши екран. — 3-ій флот ВКС Елула. Десанту не буде. Повторюю: десанту не буде. Наземний «цирк», оточений тим, що ви називаєте Шкаралупою, зазнає бомбардування. Усе живе в «цирку» буде знищено. Усі матеріальні об’єкти будуть знищені. «Цирк» буде заражений радіацією, що унеможливлюватиме перебування людини навіть у спецзасобах захисту. Мені дуже шкода.

part10_v1-0-0-0-0-1680261682.jpg

Одинадцятий розділ - «ДЕНЬ ГНІВУ» - та епілог:

Шах у розгубленості закрутив головою — що відбувається?! — і, білий від люті, вихопив шаблю з піхов. Підкоряючись владиці, перший ряд вершників рушив з місця. Почекавши три-чотири секунди, Скунс зняв із плеча «Шершень». Навколо фігури охоронця мерехтів ледь помітний ореол силової броні. Наступної миті площа перед кінними встала на диби. Променевий удар зметнув каміння, оплавлене і крихке, на висоту людського зросту, накривши нападників спекотною хвилею каменю. Коні ринули назад, скидаючи вершників; ряди змішалися. Поранені билися під копитами, намагаючись відповзти геть. Не задовольнившись цим, Скунс продовжував стріляти. Вибухнула бруківка за крок до піхоти, що заволала від жаху. Сліпучий промінь ковзнув вище. На голови нещасних звалилися уламки балконів, гребенів дахів і фігурної ліпнини. Площу заволокло пилом і димом. Територія перед посольством перетворилася на філію пекла, а Скунс, демон полум’я, палив і трощив, не даючи шадруванцям отямитися.
Регіна не одразу збагнула: «смертоносний» промінь був якомога делікатнішим. Демонструючи силу, Скунс не хотів зайвих жертв. З орбіти, мабуть, це виглядало не бойовиком — комедією. Усі, мабуть, прилипли до екранів. Адмірал Шармаль зі сміху качається. Та ні, гематри не сміються…

part11-0-0-0-0-1680261696.jpg

Новые переводы романов на украинский (в том числе продолжение цикла "Ойкумена") уже готовятся, ждите анонсов в ближайше время.

Ну и продолжаем "зеркальные" стихи:


КАСЫДА ВИРТУАЛА

Это чат, где кричат - судят, рубят сплеча,
Впопыхах, сгоряча, здесь котлы, сковородки и вилы.

Это чат, где молчат - слезы, скорбь и печаль.
Провожать - не встречать, мы на проводах все уязвимы.

Вот канал, где война - тут беда и вина,
И в щербинах стена, а три прочие стенки упали.

Вот канал, где она - вовсе и не война,
Имя ей сатана дал иное, но падаль есть падаль.

Вот дневник - толку с них? Что беречь, что хранить,
Если порвана нить, сталью воздух и дыбом планета?

Было имя, стал ник, кто-то новый возник
И рванул как двойник по морям, по волнам, интернета.

Вот вай-фай, здесь лафа: фотка, новость, строфа,
С ноты "до", с ноты "фа" - все найдет себе теплое место,

Ляжет в вечный астрал. Прав ты или неправ,
Сочинил иль украл - неизвестно и неинтересно.

За стеклом - Вавилон. На экране твой клон
За рулём, за столом, день рождения и годовщина,

Вот и гроб, и цветы, это, кажется, ты,
Сделал селфи впритык - ах, какой был завидный мужчина!

А вот это реал, как он скромен и мал,
Как он скучен и вял, если взять и сравнить с виртуалом,

Не поставишь эффект, не закрасишь дефект,
И не выскажешь "фе" сотней способов - мимики мало!

Вот ведь жизнь, ну скажи, чисто пропасть во ржи,
Мы в реале пажи, короли и тузы в виртуале,

Как бы так угадать, чтоб не жить никогда,
Чтобы в топку года, и гори оно пламенем алым?

Чтоб с подгузников - стар, но зато аватар,
Чтоб с пелёнок до ста, и в могилу! - зато знатный блогер?

Раз, родился и труп! - но канал на YouTube...
И умён или туп - патентованный рай в эпилоге!


КАСИДА ВІРТУАЛА

Оце чат, де кричать - тут рубають з плеча,
Б'ють, волають, вищать - казани тут, пательні та й вила.

Оце чат, де мовчать - сльози, сум, тихий час,
Друг нас не зустріча, а розлука - безрадісний вимір.

Ось канал, де війна - біль, біда та вина,
І щербата стіна, бо остання, а інші вже впали.

Ось канал, де вона - зовсім і не війна,
Їй ім'я сатана інше дав, тільки падло є падло.

Ось щоденник - і де з нього користь? Гуде
Зранку світ. У людей сталь в повітрі та й дибки планета!

Той, хто був, раптом зник, замість прізвища ник - і рвонув як двійник по бурхливих морях інтернету.

Ось вай-фай, тут лафа: фотка, лайк чи строфа,
З ноти "до", з ноти "фа" - все знайде собі місце, красава,

Ляже в вічний астрал. Тут з правами, без прав,
Сам придумав чи вкрав - невідомо та ще й нецікаво.

Он за склом - Вавілон. На екрані твій клон
За кермом, за столом, день народження знову і знову,

Ось труна, квіти ось, ось і ти (чи здалось?),
Селфі клац! - ваша мосць, ну який чоловік був чудовий!

А реал - він гіркий, несмачний, ніякий,
Тоскний, в'ялий, м'який в порівнянні з отим віртуалом,

Не збудуєш ефект, не замажеш дефект,
І не висловиш "фе" тьмою гіфок - обличчя замало!

От життя, ну скажи ти, просто прірва у житі,
Ми в реалі пажи ті, королі та тузи в віртуалі,

Як би так, щоб зі школи більш не жити ніколи,
Щоб роки по приколу в топці полум'ям синім палали?

Хай би фінішем - старт, але ось аватар,
З пелюшок - і до ста, але вірусний постик у блозі?

Народився - і труп, та канал на YouTube...
І хоч дуб, тупий дуб - патентований рай в епилозі!


БАЛЛАДА МЕНЯ

У меня размер головы XL,
Я люблю баранки и темный эль,
Я однажды с ходу присел на мель,
А подумать, так не однажды,

У меня в анамнезе времена,
Пала Троя, встала Китай-стена,
Рифмовал я с лёту "цена-вина",
Над ручьем умирал от жажды.

Что ещё сказать могу о себе?
Отдал дань зарубе, пальбе, борьбе,
Не скажу спасибо за то судьбе,
Впрочем, жизнь прошла не без пользы,

Ведь пока царила пальба-борьба,
На спине я не отрастил горба,
И раба я выдавил, но раба
Не прогонишь - гуляет возле.

Мой знак Овен, да, а планета Марс,
Я боюсь разгула широких масс,
Ведь у массы много таких гримас,
Что не всякий сумеет скорчить,

Оттого народу я не Любэ,
Не любезен, в смысле; и по губе
Оттопыренной вижу я к себе
Отношенье тех, кто не очень.

Я в ответах честен, в признаньях чист,
Всё, что есть в духовке, на стол мечи,
Вот мечи, грачи, встречи, кирпичи,
Есть и белый кирпич, и красный,

Было дело, как-то я пас коров,
Это правда, чтоб я так был здоров,
А ещё бывало, фигню порол,
В будний день порол и на праздник.

Я всего один, один раз женат,
Были нервы - нитки, стал трос, канат,
Если я с женою - врагам хана,
А ведь я все время с женою,

И в беде, и в радости, и в бою,
И во ржи у пропасти на краю,
А коль вякнет кто на беду свою -
Поступлю, как Разин с княжною.

Что ещё сказать? Я уже седой,
Как туман над спящим во тьме прудом,
Там же, где я лысый, там от и до
Чувствуются ум и смекалка,

Да, бывал я в юности волосат,
Черный, как полночные небеса,
День за днём вертел на своих часах...
Если честно, юности жалко.

Через сито памяти жизнь просей,
Мелкою мукой - Одиссей-Персей,
Поле Куру, блеск хризантем в росе,
Жёлтый лист, в ручье два меча.

Цвет у виски - жжёная карамель,
Не кружи мне голову, крепкий хмель,
У меня размер головы XL,
Голова ещё на плечах.


БАЛАДА МЕНЕ

В мене голова розміру XL,
Я люблю вареники й темний ель,
Раз на мілину сів мій корабель,
А подумати, так не раз.

У моїм анамнезі час мина:
Впала Троя, встала Китай-стіна,
Римував я з льоту "ціна-вина",
Над струмком від спраги я згас.

Що іще скажу нині сам собі?
Дань віддав пальбі, згубі, боротьбі,
Долі не подякую за цю біль,
Хоча користь є, справді є,

Бо ота пальба, ота боротьба
Не подарували мені горба,
І раба я вичавив, та раба
Не прогнати - не відстає.

Мій знак Овен, так, а планета Марс,
Я боюся гвалту широких мас,
Бо у маси стільки лихих гримас,
Що не кожен скорчить лайдак,

Ось чому народу я не Любі,
Не люб'язний тобто, і по губі
Відкопиленій бачу, що собі
Не створив кумірень ніяк.

Я у своїх відповідях простий,
Все, що є у клуні, мечу на стіл,
Ось мечі, грачі, натовп і пустир,
Ось цеглини біла й червона,

Якось пас корів я, мов той ковбой,
Вірите чи ні, а я пас, їйбо,
Та ще й язиком, наче хвиля в борт,
Ляскав попри всі забобони.

Одружився я на усе життя,
Нерви зараз троси, були - дрантя,
Наші вороги геть підуть з буття,
Якщо ми з дружиною разом

У біді, у радощах, у бою,
І у житі тим, що над прірвою,
А як бовкне хтось на біду свою -
Буде фільм "Княжна й Стенька Разін".

Що сказати ще? Бавлюся рядком,
Сивий як туман над нічним ставком,
Там же, де я лисий - дивись, дурко! -
Дихає і розум, і врода.

Я волосся в юності гарне мав,
Чорне, як смола, як нічна пітьма,
День за днем, мов дзигу, крутив дарма...
Якщо чесно, юності шкода.

Вік у жорнах пам'яті - от і все,
Дрібне борошно - Одіссей-Персей,
Поле Куру, короп, слова пісень,
Жовтий лист, струмок, блиск меча.

Колір віскі - палена карамель,
Хміль у голові співа, менестрель,
В мене голова розміру XL,
Голово, ти ще на плечах.