Блюза для моєї дівчинки
14.05.2024
"Новая газета. Европа" опубликовала обзор трех книги Г.Л.Олди, выпущенных издательством Freedom Letters ("Вторжение", "Дверь в зиму", "Черная поземка"):
В апреле в издательстве Freedom Letters вышел роман «Черная поземка» украинских писателей-фантастов Олега Ладыженского и Дмитрия Громова, известных под псевдонимом Генри Лайон Олди. Специально для «Новой газеты Европа» политолог Константин Пахалюк изучил и эту, и их предыдущие две книги о текущей войне. В них он обнаружил разговор о коллективной травме, предостережения от ненависти, а также много тепла и доброты. Даже по отношению к россиянам.
Олег Ладыженский пишет:
Когда мне говорят, что фантастика - лёгкий жанр, я вспоминаю, что толкание ядра и метание молота - лёгкая атлетика.
* * *
Прислав мені Олександр Яворський чудовий переклад мого "Блюза для моєї дівчинки" з "Ойкумени". А навздогін прислав і відеозапис свого майстерного виконання цього блюзу.
Дуже дякую, Олександре! Особливо за те, що змогли в тих обставинах, в яких ви зараз, все це зробити.
А я в свою чергу хочу поділитися з шановними читачами та друзями.
БЛЮЗ ДЛЯ МОЄЇ ДІВЧИНКИ
(Переклад Олександра Яворського)Кажуть, в дівчинки моєї нехороша вдача
Ще й знущаються: у дівчинки – погана вдача!
Чуєш, мамо, ці от блазні, що в житті не мились в лазні,
Рот відкрили, що у дівчинки погана вдача!
А от я регочу з них: які ж дурні!Ви ж на себе подивіться: що, чудова вдача?
І по вас ані петля, ані тюрма не плаче?
Чуєш, мамо, ці паскуди, що свій ніс сують усюди,
Брудом ллють, немов вони є бездоганні мачо!
Й репетують, наче жаби навесні.Кажуть, має моя дівчинка собачий норов
І не дивно ніби це, що в сучки – псячий норов
Чуєш, мамо, рагулі ці, що й зашмаркані, і ниці
Співчувають: «Як ти, друже, терпиш ще цей норов?
Як ти досі терпиш це, старий?..»Я сміюся в очі їм: нехай собачий норов,
В неї – лють, а ти, як жирний кнур, подохнеш скоро.
Чуєш, мамо, це бурмило відкрива свиняче рило!
Ніби знає щось, потвора, про собачий норов…
Гей, свиня, давай-но, рот закрий!
Готую потроху збірку "Вінок балад". За тим самим принципом, як раніше зробив збірку "Вінок касид". Тобто усі мої старі балади, скільки там їх було майже за сорок років, з 1984 до 2020, у авторському перекладі українською - та всі балади 2022-2024 років, яких набралося чимало.
А почну з "Балади прикмет", моєї першої балади, що була написана у далекому 1984-му до вистави "Спрага над струмком" за п'єсою Юліу Едліса, де я грав Франсуа Війона з гітарою в руках.БАЛАДА ПРИКМЕТ, або НАСЛІДУВАННЯ ВІЙОНУ
Я знаю світ - він злий і нехороший,
Я знаю - ловлять птаха на манок,
Я знаю, як дзвенять в кишені гроші
І як дзвенить відточений клинок.
Я знаю, що це - спів на ешафоті,
Я знаю, як любов йде шкереберть,
Я знаю тих, хто "за", і тих, хто "проти",
Я знаю все, та тільки не себе.Я знаю шльондру, горду, наче пані,
І пані, що дешевше за повій,
Я знаю те, про що мовчать роками,
І знаю крик - гучний, мов буревій.
Я знаю, як ворона край дороги
Їсть труп - і як павич зерно гребе,
Я знаю, що життя не буде довгим,
Я знаю все, та тільки не себе.Я знаю світ - він крапка, а не кома,
Бо ми крапки всі, дуже мало ком,
Я знаю, як мовчать перед законом,
І знаю, як мовчить глухий закон.
Я знаю, як за хвіст спіймать удачу,
Поводячися, мов останній бевзь,
Я знаю - тільки так, а не інакше...
Я знаю все, та тільки не себе.
|
У всякого великого есть мелкое, Ничтожное, бездарное, безликое, Мы скачем с этим, как с добытой белкою, Не замечая львиное великое. Нас, мелочных, прельщает ерунда, И в ерунде мы тонем навсегда. |
У кожного великого дрібне є, Никчемне, бесталанне і безлике. Вхопив дрібничку? Буде радість з нею. Та радість нам затьмарює велике. Дрібненьким нам дурниці до смаку, Ми у дрібному тонемо ставку. |
|
ОДИССЕЙ – ПЕНЕЛОПЕ Я скрою от тебя, как брали Трою. Зачем терзать любимую жену Рассказами про старую войну, Где бились боги, люди и герои? Когда ночами я кричу во сне, Ты просто знай: я снова на войне. |
ОДІССЕЙ - ПЕНЕЛОПІ Я не скажу тобі, як брали Трою. Моє кохання, то було давно - Війна, облога, прокляте лайно, Де бились олімпійці та герої. Коли кричу ночами уві сні, Ти просто знай: я знову на війні. |
|
НОВЫЙ БАРМАЛЕЙ Заходила в чат горилла, Им горилла говорила: - Это вот ресентимент В первый раз, Это хейтерский коммент, Он про вас, Вот акула Каракула с ботофермою внутри, Вас акула Каракула съест, друзья, на раз-два-три! - Нам та ферма-люциферма - Просто плюнь и разотри! Нам акула Каракула нипочём, нипочём, Мы из соцсетей акулу извлечем, извлечем, Мы акулу Каракулу кулаком, кулаком, Мы акулу Каракулу в бан пинком, в бан пинком! Испугалася акула и из чата улизнула, Испугалася горилла, Из френдленты удалила. То-то рада, то-то рада детвора, Одолели злого гада, И ура! |
НОВИЙ БАРМАЛЕЙ В чат заходила горила, Їм горила говорила: - А ось це ресентимент В перший раз, Оце хейтерський комент, Він про вас, Ось акула Каракула з ботофермою у пузі, Вас акула Каракула з'їсть без солі, любі друзі! - Нам ця ферма-люциферма - Мов калина у тім лузі! Нам акула Каракула - зайвий хист, зайвий хист, У мережі ми акулу - та й за хвіст, та й за хвіст, Ми акулу Каракулу кулаком, кулаком, В бан акулу Каракулу стусаном, копняком! Ой, злякалася акула, з чату, мов плотва, чкурнула, Ой, злякалася горила, Збігла з френдів, вража сила. То-то раді, то-то раді дітлахи - Гей, від нас побігли гади, Як лохи! |
|
* * * Когда святые маршируют, Шкафы в их праведных домах Открыты настежь. И скелеты, Собравшись за одним столом, Пьют чай с лимоном и беседы О разных разностях ведут. Но возвращаются святые, И за дверьми шаги заслышав, Скелеты прячутся в шкафах. |
* * * Коли святі десь марширують, У їхніх праведних будинках Відкриті шафи. І скелети, Зібравшись за одним столом, П'ють чай з лимоном та розмови Про різні різності ведуть. Та повертаються святі, Й почувши за дверима кроки, Скелети в шафи лізуть знов. |
|
* * * А что было до войны, Это было до войны, Эти дни ушли в былое, До минуты сочтены. А что сбудется потом, Это сбудется потом, Он пока что только в вёрстке, Наш послевоенный том. Кто живой, кто неживой, Кто расстался с головой И гуляет безголовый - Все по новой, все впервой. Чья заслуга, чья вина, Бочка красного вина? Что-то было, что-то будет, А сейчас пока война. А сейчас война пока Пляшет в поле гопака, Пляшет, чтоб ей, в минном поле, В небе ходят облака. |
* * * Що було там до війни, Це було ще до війни, Відійшли ті дні в минуле, Пораховані вони. Що там збудеться колись, Це відбудеться колись, Ще верстається ця книга, Нею, брате, не хвались. Хто живий, хто неживий, Хто без голови, хоч вий, І гуляє безголовий - Все уперше, час новий. Чи заслуга, чи вина Дощ червоного вина? Щось було, щось тільки буде, Зараз поки що війна. Поки ще війна метка Шкварить, курва, гопака В мінному, хай грець їй, полі, До небесних хмар гука. |
|
БАЛЛАДА ПАУЗЫ Жизнь не поставишь, как плеер, на паузу, Можно зернистую есть вместо паюсной, Можно моторку гонять вместо парусной, С жизнью такое нельзя. Не переждешь, пока все устаканится, Не перейдешь на корму вместо камбуза, Не убежишь, если доля оскалится, Беса не втиснешь в друзья. Впрочем, пытаешься, честно пытаешься, В паузе, будто сыр в масле, катаешься, Пауза - это затейница та ещё, Примет, обнимет, спасёт, Скажет: не бойся, жизнь остановилася, Вот она, лапочка, прямо на вилах вся, Держим, в котел не бросаем из милости, Мимо идёт это всё. Ты не дыши - и, глядишь, перемелется, Ты не спеши - и фортунка изменится, Жди-ожидай, как на выданьи девица, Пальчиком не шевели, Не улыбайся, не смейся, не радуйся, Двери закрой для объятий и праздника, Радость для паузы - дело заразное, Раз, и опять завели, Сжали пружинку, забегали стрелочки, Радости-горести, мальчики-девочки, Там, где обстрелы, бывают ответочки, С жизнью соседствует смерть, Разве что в паузе, в паузе, паузе Нет ничего; все, что было, распалося, И ничего не собрать, как ни паримся, И ничего не посметь. |
БАЛАДА ПАУЗИ Не встановити життя, наче плеєр, на паузу, Можна вживати зернисту ікру, а не паюсну, Можна ганчіркою тіло прикрити і панцирем, Тільки життя - не про це, Не зачекати, аж поки донизу докатиться, Не перейти на корму або ніс замість камбуза, Долі не скажеш: "Що шкіришся? Гей, в тебе карієс!", Курку не вгониш в яйце. Та намагаєшся, чесно, ще й як намагаєшся, Наче вареник у паузі жирній катаєшся, Пауза - шкварки, сметана, красунечка та іще, Прийме, і гомін стиха, Каже: не бійся, життя не біжить, зупинилося, Ось воно, рідне, на вилах висить, аж втомилося, Молить: "Не треба в казан! Рідна паузо, змилуйся!" Добре, почули, нехай. Не поспішай, дорогенький, усе перемелеться, Сонце, не дихай, фортуна почує й повернеться, Зникне твій ворог, чекай, і подохне суперниця, Пальчиком не воруши, Не посміхайся, не смійся, забудь-но про радощі, Свято? Не смій! Бо така вже пора - дощі. Радість - хвороба для паузи, аж пищить, Раз, і вже весла суши, Ось і пружина заведена, бігають стрілочки, Хлопчики-дівчинки, вовчики-зайчики-білочки, От для живих камуфляж, а померлим є бирочки, Там, де життя, там і смерть, Тільки у паузі, паузі, довбаній паузі Зовсім нічого нема; що було, то розпалося, І не зібрати нічого, даремно ми паримось, Доброго ані на чверть. |
|
* * * Я поставил на "ясно" - ошибся, идут дожди, Я поставил на "раньше", а выпало "впереди", "Что мне делать?" - спросил я судьбу. Услышал: "Не умеешь проигрывать, выигрыша не жди!" |
* * * Я на "ясно" поставив - дощ ринув, немов ріка, На "раніше" поставив - "подальше" гуде в руках, "Що ж робити?" - питаю долю. Відповідає: "Програвати не вмієш, то ж виграшу не чекай!" |