18.01.2024
Хорошие книги - Олди рекомеднуют:
Дмитро Висоцький: "Кіптява"
Одеса, видавництво "ТакиБук", 178 стор., 2023.
Постмодерністське літературне хуліганство — чи щось більше?
Дебютна книжка Дмитра Висоцького — повість "Кіптява" — це вдала стилізація під хвацький вестерн із роботами замість людей. Події розвиваються на іншій планеті, де колоністи, які прилетіли з Землі, багато років тому розв'язали ядерну війну, в якій усі люди загинули. Залишилися тільки роботи. І тепер вони чекають повернення людей із Землі, намагаючись привести до ладу розбомблену планету до їхнього прильоту.
Але побудувавши свою цивілізацію за зразком людської, роботи успадкували від своїх творців їхні проблеми і конфлікти. Тож зустрічайте світ гротескового Дикого Заходу на постапокаліптичній планеті!
Пролог повісті — стислий виклад історії світу, де відбувається дія, — написаний трохи сухувато і конспективно, у манері історичних хронік, які іноді перемежовуються ремарками оповідача. Але цей вступ, необхідний для розуміння подальших подій, зовсім невеликий, а далі, буквально з першого розділу, розповідь разом стає набагато жвавішою і цікавішою.
Сатира, іронія і гумор, зубодробильні пригоди та битви, постапокаліптичні руїни й артефакти, безліч літературних, а особливо — кіно-алюзій і пародійних моментів... Натуральне постмодерністське хуліганство в рідкісному стилі вестерн-робопанку! А ще варто відзначити вдале перенесення на роботів людських пристрастей, вад, проблем, рис характерів, жартів, ідіом тощо. Інтрига непогано закручена. Вдало обіграні майже всі штампи і типові сюжетні ходи більшості класичних вестернів. Окрім вестернів, "Кіптява" також передає великий привіт кіно-франшизам "Від заходу до світанку" та "Чужі", "Зоряним війнам", трьом законам роботехніки Азімова, "Світу Дикого Заходу" та ще багато кому і чому.
Більшу частину тексту автор добре витримує стиль дещо утрируваної "вестернівської" оповіді від імені юного робота. І лише в останній третині повісті пародійні алюзії та літературне хуліганство починають зашкалювати, розповідь зривається в галоп, стаючи дещо зім'ятою — внаслідок чого стиль почасти "пливе". Однак ближче до фіналу стиль і настрій знову вирівнюються.
Попри весь гротеск, пародію, стилізації та постмодернізм, повість ця — не просто "на посміятися". Крізь пригоди, алюзії та гумор тут з самого прологу проступають недвозначні паралелі з нинішньою війною, яку Росія розв'язала проти України — і в який, до речі, автор зараз приймає участь у лавах ЗСУ. І одразу стає зовсім не смішно. А ще "Кіптява" зачіпає більш ніж серйозні проблеми ксенофобії та расової сегрегації, взаємин батьків і дітей та повоєнного устрою країни. Так, ця, на перший погляд, легка і відчайдушна повість насправді ставить цілком серйозні питання — але не дає на них однозначних відповідей. Відповіді читачеві доведеться шукати самому. Кожному — для себе особисто.
Загалом, рекомендуємо.
Повість, до речі, добре і багато ілюстрована. Художниця — Катерина Половенко.
“Кіптяву” днями опубліковано в електронному вигляді на Amazon, а також видано на папері в Україні обмеженим накладом. Щодо придбання паперової книги — звертайтеся в “особисті” Фейсбуку до автора Dmitry Redeyed Visotsky. Перший наклад паперового видання вже весь розпродано, але якщо буде достатньо нових замовлень, буде надруковано додатковий наклад.
Проте електронки (вона теж ілюстрована) вистачить усім! 🙂 Дмитро Громов і Олег Ладиженський (Генрі Лайон Олді)
Вчора, 15 січня 2024 року, в Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці відбувся літературний бранч «Слово бореться. Письменники та поети в часи війни». Під час бранчу пройшли презентації двох збірок сучасної поезії дітей України «Голос війни» та «Голос війни-2» (упорядниця Наталія Калиновська), книги Феодосії Колесник «Історії воїнів ЗСУ про нашу животворну мову», «Московщина, таємниця прокляття» Марка Сімкіна — та розкішного фоліанту «Памʼятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга» Я. Запаско, що містить унікальні матеріали з історії української книги ще з часів рукописних текстів та багато кольорових ілюстрацій. Я (Дмитро Громов) також представив на цьому бранчі нашу (Г. Л. Олді) книгу “Янгол на ім’я Чуйка” (благодійне видання), в яку увійшли наші містичні оповідання 2022-23 років, написані на матеріалі нашого сьогодення і війни в Україні — а також вірші Олега Ладиженського.
Вразили зачитані на бранчі вірші дітей 11-12 років зі збірок «Голос війни» та «Голос війни-2». Ці вірші, написані дітьми під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, не тільки звучали пронизливо та зворушливо, але й з точки зору техніки віршування були написані вельми професійно. Тож маємо справжні поетичні таланти!
Комплекти всіх представлених на літературному бранчі книг були безкоштовно передані у районні бібліотеки Львівської області та міста Львова, а також подаровані гостям бранчу — діячам української культури та мистецтва, а також іноземному гостю Крейгу Леслі зі США, який зараз волонтерить у Львові та збирає документальний матеріал, зокрема історії учасників і очевидців розпочатою Росією війни в Україні для своєї книги. Книга має вийти у цьому році послідовно українською, французькою та англійською мовами.
О Всевышний, друзей моих убереги, Пусть над ними не восторжествуют враги, Пусть их жизнь не оставит своими дарами, Пусть их смерть не догонит, хоть вечно беги! |
О Творцю, моїх друзів від зла збереги, Хай не зможуть подужати їх вороги, Хай життя подарунками їх не обходить, Хай загибель безславно біжить навздогін! |
* * * Он говорит: "Если любви не имею..." Перебивают: "Какая любовь, чудак! Множатся мертвецы, рушатся города, Яблоко Ева вернула обратно змею, Пляшут добро и зло. Видишь, какой бардак? Вот тебе пуля - расслабься, дружок, лови!" Он все бормочет: "Если любви... любви..." Пулю как кто-то держит, лететь не смеет. |
* * * Каже: "Якщо любові в душі не маю..." Перебивають: "Яка там любов, старий! Множиться полк мерців, місто вогнем горить, Яблуко Євине знову у змія - марно Скачуть добро і зло. Бачиш, бардак який? Ось тобі куля - розслабся, друже, лови!" Він за своє: "Любові!.. якщо не маю..." Та ти ж диви! Куля в повітрі висить, начебто хтось тримає. |
БАЛЛАДА О ЛОВЦЕ РЫБ Он писал стихи - проще некуда, Про дома, животных, дворы, Он таскал слова - рыб из невода, Был ловцом этих скользких рыб. А ловцом человеков - нетути, Нечем крыть. Он строку кроил, буквы складывал, Ритм отстукивал на столе: Слишком кислое, слишком сладкое, Слишком горькое на земле, Вон безвкусное. Где? Под лавкою, Всё в золе. Он золу руками отряхивал, Возвращал безвкусному вкус, Говорил с бессмертными Пряхами, Правил чёлн домой, к островку, Жил с надеждами, жил со страхами, С чем написано на веку. Так и жизнь прожил - незамеченным, Вытек, как из горсти вода, Вот бы гром ему, вот бы меч ему, Вот тогда бы он... Что тогда? Вдоль клинка златыми насечками Десять слов текут быстрой речкою В никуда. |
БАЛАДА ПРО ЛОВЦЯ РИБ Так, він віршував — простіш нікуди, Про будинки, звірів, двори, Він тягав слова — сіттю риб з води, Був ловцем тріпочучих риб, А ловцем людей — краще відійди, Рот закрий. Він рядок кроїв, складав літери, Ритм відстукував на столі: Ось солодке? — так. Кисле? — так, бери. Найгіркіше взяв на землі. Те, що без смаку? Бери, не дурій, У золі. Він руками золу цю змахував, Смак з'являвся — от сатана! Говорив з безсмертними Пряхами, До Ітаки правив човна, Жив з надіями, жив зі страхами, Що поробиш, доля одна. І прожив життя — непоміченим, Як з пригорщі вода — витік геть. От би грім йому, от би меч йому, Він тоді б… То й що, став на герць? Вздовж клинка златими насічками Десять слів течуть, наче річенька, Ой, ген-ген. |