Список желаний

Ваш список желаний пуст. Перейти в каталог?

Олди пишут

25.05.2023

Обратная связь:

Коротко о буднях:
Олди пишут. Пока в стол, не спеша публиковать все сразу. Ну и хорошо.
Олди занимаются рабочими вопросами издания книг. Подробности позже.
Олді продуктивно співпрацюють з нашими дорогими перекладачками, кількість і якість перекладів українською невпинно зростає.
Средства с "Мира Олди", как обычно, идут на благотворительность. На сайте сейчас временный (надеемся!) технический затык с агрегатором оплат. Тем не менее, делаем, что можем. Когда вопрос решится, опубликуем традиционный отчёт.
Такие дела.
Всех благ всем нам!

346093740_787441739607261_2997703958334219424_n-0-0-0-0-1685024652.jpg

Публікація роману «Герой має бути один» близька до завершення.

Пролог та перший епісодій другої книги роману («Жерці»):

Це сталося за дві години до світанку, в той проклятий час, коли безроздільно панує легкокрилий Сон-Гіпнос, рідний брат Таната-вбивці та Мома-Насмішника; коли оманливі видіння змішуються з пророчими та вільною юрбою гасають над землею, примушуючи віщунів неспокійно перевертатися на зім’ятому ложі.
Це сталося за дві години до світанку.
І Гіпнос невдоволено поморщився, розплескуючи маковий настій, коли громоподібний регіт трьох луджених горлянок струсонув південну браму Фів і розбудив щонайменше половину Беотії.
– Охо-хо-хо-хо! Уха-ха-ха-ха! Ги-ги-ги-ік! Коли вони ходили з Гераклом на амазонок! Го-го-го-го!..

Hero-13.b2e1p10-0-0-0-0-1685021032.jpg

Другий епісодій:

Алкід лежав на гарячому піску, закинувши руки за голову, й без особливого натхнення дивився на струнку ногу Лукавого, ногу бігуна й шахрая, яка метлялася туди-сюди перед самим Алкідовим носом. Крильця на задниках сандалій Гермія слабко тріпотіли, немов Лукавий, як і раніше, мчав кудись, а не сидів зовсім поруч, на лисій верхівці встряглого в тіло пустелі валуна, підібгавши під себе другу ногу й кидаючи виклик здоровому глузду своєю дурнуватою позою.
– Привіт, сестричко, – хихикнув Гермій.
Алкід зігнув коліна, через що жіноча сукня, в яку вбрала його Омфала, цариця Меонії, задерлася ледве не до пояса; й Лукавий знову захихотів, поглядаючи на оголені стегна, густо порослі жорстким чорним волоссям.
– А тобі личить, – Гермій схвально відстовбурчив великий палець і нахилив набік голову, прикрашену фригійським ковпачком із відвислими ослячими вухами.
Алкід перевернувся на бік і заплющив очі.

18_Hero-S22-0-0-0-0-1685021073.jpg

БАЛЛАДА РОЗОВЫХ НЕБЕС

Было розовое небо, пенилось вино в бокале,
Взрыв кипел кровавой пеной, было розовое небо,
Между тем и этим небом шарим голыми руками,
Ищем то, что поломалось, негодуем, тратим нервы,

Небом белым, небом красным наполняются бокалы,
Запах мёда, меди, моря, мора, мертвых - все в букете
Неразрывно, вперемешку; не находим, что искали,
Пьем и шарим, бьем и плачем, шлем проклятия ракете,

В пыль - хрусталь воспоминаний, в пыль - сухую глину странствий,
В пыль дорожную густую опрокинуты созвездья,
Выбор, сделанный не нами, чей-то чуждый желчный праздник,
Мы недобрым чудом вместе собрались в недобром месте.

Было розовое небо, это правда, небо было,
Пена дней вставала дыбом, это правда, дыбом пена,
Жизнь под плетью извивалась, будто пленная рабыня,
Смерть бродила мимо, мимо, подбираясь постепенно.

Падай навзничь в розы неба, падай прямо в облака ты,
Раздирай шипами душу, пусть наружу хлещет память,
Оттого и розоваты небеса перед закатом,
Что на свете слишком много нас, израненных шипами.

БАЛАДА РОЖЕВИХ НЕБЕС

Ой, було рожеве небо, пінилось вино в бокалі,
Вибух піну гнав криваву, ой, було рожеве небо,
Поміж небом тим і іншим ліземо у жар руками,
Злам шукаємо даремно, кричимо, псуємо нерви,

Небом білим і червоним густо повняться бокали,
Запах меда, міді, моря, мора, мертвих — все в букеті
Нерозривно, упереміш; не знайшли ми, що шукали,
Нишпоримо — ні, немає! — проклинаємо ракети,

Пилом — спогад кришталевий, пилом — сохла глина мандрів,
В пил густий сузір'я пали, мов дурні та добрі вісті,
Вибір, зроблений не нами, жовчне свято, світ-примара,
Нас лихе зібрало диво разом у лихому місці.

Ой, було рожеве небо, чиста правда, було небо,
Піна днів ставала дибки, чиста правда, дибки піна,
Билося життя під пліттю, мов рабиню била нелюдь,
Смерть гуляла коло хати, підкрадалася до тина.

Падай у троянди неба, гей, у хмари, у найближчі,
Роздирай шипами душу, хай назовні ллється пам'ять,
Ось тому рожеве небо, коли сонце сходить нижче,
Що на світі забагато нас, поранених шипами.

* * *

Вижу яблоню в белом, слегка розоватом дыму,
Вижу грязь и разруху в оставленном, мертвом дому,
До сих пор я не понял, как это соседствует рядом,
До сих пор я не понял, и видно, уже не пойму.

* * *

Бачу яблуню - квітне, вкриває гілки білий дим,
Бачу бруд і розруху - всі мешканці кинули дім,
Як це разом буває, не зміг за життя зрозуміти,
На питання це, мабуть, до смерті я не відповім.

* * *

Я такой же, как вы. Это кажется, будто иначе
Я хожу и дышу, и пишу, и смеюсь, и грущу.
Не сносить головы, раз в козлы отпущенья назначен –
Отпустите меня, или я вам грехи отпущу.

И как камень в руке, станет тяжкой пушинка стиха:
Кто здесь сам без греха? Ах, простите – здесь все без греха...

* * *

Такий само, як ви. То здається, що ніби інакше я
І пишу, і сміюсь, і сумую, й на дудці свищу.
Втрачу голову я, бо в цапи-відбувайли призначений –
Відпустіть-но мене, або я вам гріхи відпущу.

Вірш був пух, став залізобетон, бо не дали збрехать:
Хто тут є без гріха? Вибачайте, усі без гріха…

* * *

Если нужно себя оправдать, обелить,
Каждый может собрать миллион небылиц
И слепить из них правду, великую правду...
Нет, не каждый. Не каждый. И сердце болит.

* * *

Якщо робиш із себе кумира столиць,
Кожен може зібрати мільйон небилиць
І зліпити з них правду, святу та велику…
Ні, не кожен. Не кожен. І серце болить.

БАЛЛАДА О ТРЕВОЖНОМ РЮКЗАКЕ

В моем тревожном рюкзачке
Лежит тревога на бочке,
И ей лежать не хочется,
А хочется ворочаться.

В тревожном рюкзачке ещё
Лежит любовь, где я прощён
За все обиды и грехи,
Непосвящённые стихи.

Есть место? Ну, тогда в рюкзак
Идут улыбка и слеза,
В кармашек, неразлучные,
Они подруги лучшие.

С лихвой заряжен павербанк,
В нем и фортуна, и судьба,
И жребий, и случайности,
Не вечно буду, чай, нести.

Ещё в тревожном рюкзаке
Воспоминанья на брелке,
Плохие и хорошие,
Ключи мои от прошлого.

И вместо вороха одежд
Пакет несбывшихся надежд -
В пути переобуются,
А там, глядишь, и сбудутся!

Да, мой рюкзак всегда со мной,
Горбом пригрелся за спиной,
Как время с места тронется,
Он крыльями раскроется!

БАЛАДА ПРО ТРИВОЖНИЙ РЮКЗАК

Ось у тривожному рюкзачку
Тривога крутиться на бочку,
Лежала краще би хтозна-де,
Та ні, вмостилася і гуде.

А з нею поруч лежить любов,
Вона простила мене, їй-бо,
За всі образи й гріхи мої,
За вірші, що присвятив не їй.

Ще місце є? Ну, тоді в рюкзак
Лягають усмішка та сльоза,
Лягли у кишеньку покотом,
Найкращі, одвічні подруги.

А ось павербанк заряджений,
Там доля з фортуною ряджені,
А з жеребом випадковості —
Немає печальніше повісті.

Ось спогади, разом зв'язані,
Хороші — ті грають м'язами,
Погані в журбу занурені,
Ключі від дверей минулого.

А звідки ж взялась навала ся,
Надії, що не збувалися?
В дорозі, бач, перевзуються,
А потім раптово збудуться.

Рюкзак мій тривожний, рідний мій,
Горбом за спиною кріплений,
На тих шляхах, що відкрили ми,
Розкриється горб цей крилами!

346485329_636110755051856_5947805255825616042_n-0-0-0-0-1685021603.jpg

Очень, очень быть непросто
Гуру личностного роста,
Вечно эти личности
Лезут без наличности!

deivan_Caricature_of_Hercules_in_style_of_Hokusai_d8d24ac4-6d9d-43fb-ba64-bddda4097b28-0-0-0-0-1685021949.png