Стихи октября
01.11.2023
Мій дзен вже сивий,
Мій дзен потроху рипить,
Але ще міцний.
КАСИДА ВІДЧАЮ
(написана в стилі «Баді»)Від пророків великих ідей до пороків безликих людей,
Ні хвилина, ні день — маячня, аж гуде, нині, завтра, завжди, деінде.
Від вогню машрафійських мечів аж до юшки з кістлявих грачів.
Запитають: «Ти чий?», то кажи: «Я нічий!» Сучу долю цілуй горячіш!Оте волання у пустелі —
Моя скорбота:
Я став державник і святенник,
Я стану богом,
У скруті серце, розум стигне,
Душа убога…
Гей, білий віск тече
З минулої свічі!Від учених, поетів, бійців до копчених під пиво рибців,
Від героїв-батьків до дітей-шахраїв —
Божий промисел, ось твоя ціль?
Добре мати багато води! Труп в колодязі? Досить байди!
Запитають: «Куди?», говори: «Нікуди!», бо ця правда веде до біди.Іде назначений День Гніву,
Іде День Страху:
Я нині скеля, небо, ніва,
Я стану прахом,
Сапфір я персня, скибка хліба,
Купець і пряха…
Прощайте, любі:
Судний День не осудив!Хай хоч олово в глотку заллють, кинуть очі мої воронню —
Як умію, встаю, і беру, і даю; як умію, над вами сміюсь.
Від початку йдемо до кінця. Що за краєм? Спитай у мерця.
Каторжанин і цар, блиск кайданів й вінця — нісенітниця. Хтивість скопця.Пороги раю, двері аду,
Шляхи спасіння —
Ликуй в труні, мовчазне падло,
До воскресіння!
Я — холоднеча снігопаду,
Я — день весняний…
Прощайте, любі:
Йду за долею митця!
|
Третий день не пишутся стихи, Третий день, Самой завалященькой строки Нет нигде, Шарю - под рукою трын-трава, Вот и всё, Есть Хайям, Вийон, Ахматова, Есть Басё, Легионы всех, кому не лень, Но три дня Каждый божий, каждый чертов день Нет меня. Упрекают: "Ишь, нудит еврей, Мы - не он, Можем хоть ни в ямб, хоть ни в хорей, Ни в пеон, Пишем мы, как дышим, а сейчас - Белый шум..." Третий день, шестидесятый час Не дышу. |
Не родяться вірші третій день, Третій день, Хоч які рядки, скажіть, ви де? Та ніде. Мацаю рукою — трин-трава, Все, їй-бо, Є Хайям, Війон, Ахматова, Є Лі Бо, Всі піснями радують людей Досхочу, Тільки кожен божий, чортів день Я мовчу. Дорікають: «От нудить єврей, Ми — не він, Можемо не в ямб і не в хорей, Геть той вірш, Пишемо, як дихаємо, всяк Без біди…» Третій день задуха, шістдесят Злих годин. |
|
БАЛЛАДА МЕТАМОРФОЗ А когда проспектом потянется чад и гарь, И объявит чужак: ваше место, мол, у параши, В музыканте внезапно проснется смешной дикарь, А потом не смешной, а потом уже вовсе страшный. Волчьим воем прорвется тонический звукоряд, Превратится в хтонический, и прорастут когтями Десять пальцев, которым бы гаммы с утра играть, А теперь с сонатины хоть мясо сдирай ломтями. А когда дома, как костры, в темноте горят, И все небо чешется - слышишь? летят! - от зуда, То редактор в зеркале видит вдруг дикаря, И дикарь улыбается, хищный и острозубый. И слова изменяются правильно, баш на баш, И абзацы космами, дикие словно йети, А из всей стилистики важно одно: "Е@ашь!" Скажешь, дети поблизости? Вот потому что дети. А когда село под огнем обратится в бред, И земля безвидна, выжжена и пуста, То художник берет мольберт, пишет автопортрет, Вручает ему повестку, и тот сходит с холста. Перспектива дыбом, и кровью течет кармин, Футуризм кубизму одалживает боекомплект, Их обоих хлебом теперь не корми, Их паек другой, и другой обед, и при чем тут хлеб? Суеты не терпит служенье муз. Как насчёт войны? Мир - театр. Военных действий? Пускай, пускай. И метаморфозы искусства порой страшны, А порой сухие, как будто щелчок курка. Талия - парамедик, Эвтерпа стреляет на звук, Мельпомена донатит на грузовик с динамитом, И Аполлон от зависти сопит и роняет лук, А рядом ломает стрелы завистливая Артемида. Что гремит-то? |
БАЛАДА МЕТАМОРФОЗ А як гар і кіптява зав'яжуть проспект у глухий кут, І об'явить чужинець: гей, швидко ставайте рачки! — В музиканті прокинеться раптом смішний дикун, Після вже не смішний, а ще потім страшний до всрачки. Вовчим виєм прорветься тонічний той звукоряд, Перетвориться на хтонічний, і пальці аж до нестями Заболять, випускаючи кігті — раніше б їм грати гами, А тепер із сонати три шкіри пластом здира. А коли будинки — багаття! — готуються вщент сконать, Коли небо чешеться — чуєш? Летять! — від зуду, То редактор у дзеркалі бачить — йой! — дикуна, І дикун посміхається, хижий та гострозубий. І міняються суфікси з префіксами, баш на баш, І абзаци косматі, мов єті, гірські бандити, А уся стилістика зводиться до: «Ї@аш!» Кажеш, діти поруч? Отож, саме поруч діти. А як селище гине під обстрілом з краю та посеред, І земля безвидна й пуста, тільки зойк луна, То художник бере мольберт, пише автопортрет, Вручає йому повістку, і той іде з полотна. Кров'ю ллється кармін, перспективу хоч чорт мордуй, Футуризм кубизму набої дає у борг, Їх обох, сердитих, і хлібом більш не годуй, І який тут хліб, і який тут обід, їй-бо. Ні війни не терпить служіння муз, ані метушні, Світ — театр. Дій воєнних? Гаразд, доля в нас така. І метаморфози мистецтва – вони, друже мій, страшні, Ще й сухі, наче клацання спускового гачка. Талія – парамедик, Евтерпа стріляє на звук, Мельпомена донатить на третій вагон динамиту, Й Аполлон від заздрощів сопить і роняє лук, А поруч ламає стріли заздрісна Артемида. Що гримить, га? |
|
* * * Страхом и болью охотнее делятся, Тяжко нести самому, Горе дорожками пыльными стелится В брошенном тихом дому. Где ты, прохожий? Откроешь ли двери ты? Встань на порог, помолись, Опытом, силой, надеждою, верою, Добрым, святым поделись! |
* * * Страхом і болем охочіше діляться, Тяжко самому нести, Горе курними доріжками стелиться В кинутій хаті пустій. Гей, перехожий! Чи двері відчиниш ти? Встань на поріг, помолись, Досвідом, силою, вірою, чимось ще Добрим, святим поділись! |
|
* * * Надо жить - под обстрелом, на фронте, в тылу, Жизнь киркою без устали бить, как скалу, Чтоб увидеть когда-нибудь, как из разломов Прорастают цветы сквозь густую золу. |
* * * Треба жити – в руїні, на фронті, в тилу, Треба лупати скелю цю, скелю цю злу, Щоб із часом побачити, як із розломів Квіт ясний проростає крізь чорну золу. |
|
БАЛЛАДА О ЧЁРТЕ ...и тут явился ко мне мой чёрт... А. Галич Приходит зло, говорит: "Старо Преданье, как мир, старо! Во-первых, какое я зло? Я добро. И во-вторых, добро. А если в-третьих - молчи, молчи, Кивай и опять кивай, Ночами плохо спят палачи, Работу ждут - дураков лечить. Не хочешь ли под трамвай?" Приходит добро, говорит: "Дружок, Да ты не узнал меня! Ну что ты дудишь в свой смешной рожок? Прислушайся - трубы звенят! И под напев этих славных труб Ты бодро отдашь расчёт, Ещё не раб, и ещё не труп, Но это, пойми, ещё! Приходят вместе, стучатся в дверь, Ломают, врываются: "Брат! Ты нас послушай, ты нам поверь, Мы два добродушных добра! И наши души, как два крыла, Тебя до небес вознесут... Ну что ты городишь? Какая мгла? Какой там висок, холодок ствола? Какой ещё Страшный суд?! Наш суд любого суда страшней И крепок наш приговор, И клешни крепче любых клешней, И ты таких, как ты, не грешней, Лыжню накатал, беги по лыжне! Чего ты сопишь, чего?!" Потом уходят - мол, завтра придём, Подумай-ка до утра, Смотри, какой ты отстроил дом, Зачем тебе тяжесть утрат? Наш прост уют и смешон расчёт, И радостен блеск монет... А я все жду, что появится чёрт, Но он не приходит, нет. |
БАЛАДА ПРО ЧОРТА ...і тут з'явився до мене мій чорт… А. Галич Приходить зло, каже: «Геть перо! Переказ старіш за світи! По-перше, яке я вам зло? Я добро. За мене добріш не знайти! А якщо по-друге — мовчи, мовчи, Кивай та знову кивай, Кати погано сплять уночі, Чекають, шукають до дурнів ключи. Навіщо тобі під трамвай?» Приходить добро, каже: «Хав ду ю ду! Ти що, мене не впізнав! Чого ти дудиш у кумедну дуду? Бач, сурми збудили нас! Під наспів привітних, славетних труб Ти розрахуєшся вщент, Бо ще не раб ти і ще не труп, Але, зрозумій, це ж ще!» Приходять разом, і двері — раз! — Ламають: «Та ти ж нам брат! Ти нам повір, ти послухай нас, Ми два добродушних добра! І наші душі, як два крила, Тебе до небес піднесуть... Ну що ти городиш? Яка імла? Яка нагла смерть, війна, мор і глад? Страшний який тобі суд? Наш суд будь-якого суду страшніш І вирок на диво міцний, І клешні міцніш будь-якої клешні, І ти за всіх інших людей не грішніш, Лижню накатав? То ж лижнею біжиш! Чого ти сопиш, дурний?!» А потім йдуть — завтра прийдемо знову, Подумай до ранку, брате, Дивись, яка в тебе оселя, шановний, Здалась тобі важкість втрати! Ти пиху свою повісь на гачок, Он гроші блищать дурні… А я все чекаю, що з'явиться чорт, Та він не приходить, ні. |
|
* * * Люди строили рай, светлый рай на земле, Измарали в крови, извозили в золе, Разбомбили сады, порубили деревья. - Рай готов, - говорят. - Покупайте билет! |
* * * Люди рай будували, Едем на землі, Все занурили в кров, замарали в золі, Розбомбили сади, порубали дерева. - Приїжджайте до раю, старі та малі! |
|
* * * На ладони держу шар земной, Он зелёный, как грецкий орех, Но уже покрывается коркой чумной, Вот и треснуть готов - в октябре? декабре?! Что ни месяц, ему все равно. Безымянной военной порой Содрогается мир под корой. |
* * * На долоні тримаю я кулю земну, Як волоський горіх, зеленіє вона, Але вже покрива її кірка чумна, Скоро трісне - у вересні? грудні?! - та ну, Все одно, котрий місяць майнув. Лине час у війни навідліт, Під корою здригається світ. |
|
* * * Иоганн Себастьян по фамилии Бах Слышит голос сирены и дальний бабах, Бах сегодня играет в моем телефоне: "Пустяки, - говорит, - вот орган и труба, Вот Докшицер прелюдию золотом пишет, Вот вступает орган. Остальное - судьба!" |
* * * Пан Йоганн Себастьян, а на прізвище Бах, Чує голос сирени та дальній бабах, Бах сьогодні в моєму співа телефоні, Каже: "Це все пусте, ось орган і труба, Ось Докшицер прелюдію золотом пише, Решта - доля! Органе, з початку рубай!" |
