Ойкумена. Книга друга. Лялечка

Я не страждаю вузькістю уяви. Але є речі, які мені складно уявити. День, коли мене не буде. Чесного чиновника. Аксіоматику Ференца-Кантора. Планету Виходу — гіпотетичну прабатьківщину всіх рас, вічний предмет спору філософів та істориків. З першопланетою найскладніше: на її користь говорить схожість нашого вигляду, але еволюційний шлях помпіліанців і, скажімо, брамайнів лежить навіть не в різних площинах — у різних системах понять… Що перед цим зовнішня однаковість: руки-ноги-голова?

Менше, ніж ніщо.

Одне-єдине слово, з якого, як паросток із насіння, повстала сотня мов? Мені простіше уявити, як ця сила-силенна мов наприкінці часів зійдеться в одному-єдиному слові. Фінал дається легше, ніж старт. Так людина не пам’ятає мить народження. Вона не запам’ятовує і мить смерті, зате не раз уявляє собі його.

Бентежить тільки стародавній ієрогліф, що позначає антиса. Крапка, звідки починається безліч доріг. Чи це все-таки безліч доріг сходиться в крапку?

Карл Марія Родерік О’Ван Емеріх, «Мемуари»