Блудний син

30.09.2024

Публікацію "Блудного сина" - п'ятого роману в циклі "Ойкумена" - повністю завершено. Видання-омнібус (усі три частини під однією обкладинкою) тепер теж є на сайті.

Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена», «Місту та світу», «Дикуни Ойкумени» та «Втеча на ривок». Внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна.

Запрошуємо до Ойкумени! Це на сайті вже п'ята і остання на сьогодні трилогія епопеї.

СТАРИКІВСЬКИЙ БЛЮЗ

Знаєш, мамо, стали тиснуть черевики,
Дуже сильно, мамо, тиснуть черевики,
Шкандибаю, спотикаюсь,
Як придурок, заїкаюсь,
А був гарний вчора! В чому заковика?
Присягаюсь, вчора гарний був я, мамо!

Знаєш, мамо, так стиска моя краватка!
Зав'язав, вона стиска – моя краватка,
Я хриплю, вона все душить,
Хоче, щоб віддав я душу.
Знаєш, мамо, у життя жорстока хватка!
Зуб даю я, у життя жорстока хватка!

Знаєш, мамо, тисне щось сьогодні серце,
Ось із ранку та до ночі тисне серце,
Полежати б, відпочити б,
Щем не хоче відпустити,
Щемом долю притрусило, наче перцем!
Куховарила ти краще, моя мамо!

Знаєш, мамо, я старий, як у кошмарі.
Був молодший, став старий, як у кошмарі,
Ром не в горло, б'ю повз лузу,
Не до баби, не до блюзу,
А ще вчора на шматини рвав гітару!
Як ганчірку тузик, мамо, рвав гітару!

Знаєш, мамо, все ти знаєш, моя мамо,
Он комусь могила, а комусь-бо яма,
А комусь шляхів не світить,
Їх нема на білім світі,
А на чорному усі крокують прямо!
Світ і світло чорне? Йди, дружбане, прямо!

А тепер інші новини - про паперові видання циклу українською:

Книги "Ойкумена. Книга друга. Лялечка" та "Ойкумена. Книга третя. Лялькових справ майстер" з'явилися на сайті "Фоліо" під титлом "незабаром". Ну, чекаємо. Щасливої дороги до читачів!

Хто він, Лючано Борготта на прізвисько Тарталья, людина з важкою долею? Юний виробник маріонеток, зрілий майстер контактної імперсонації, що об’їздив з гастролями пів Галактики. Молодший екзекутор в’язниці Мей-Гіле, директор театру «Вертеп», раб-гребець у ходовому відсіку галери помпіліанського гард-легату.
І ось – гладіатор-семилібертус, симбіонт космічної флуктуації, підглядач, для якого немає таємниць, предмет інтересу спец-лабораторій, заручник терористів, годувальник блакитноокого ідіота, вбивця телепата-найманця, вільний і загнаний у кут обставинами.
І ось — приборкувач безумця-антиса, фенікс, що згорів і повстав з попелу, жах ескадр ВКС Помпілії, в’язень орбітальної в’язниці «Шеол», людина, яка відкрила пряму дорогу в космос… «Ойкумена» Г. Л. Олді — масштабне полотно, до якого автори готувалися багато років. Космічна симфонія, де долі людей представлені у воістину вселенському масштабі. Ювелірно виписані, яскраві та живі світи, пов’язані трасами зорельотів, калейдоскоп унікальних рас, наука, схожа на магію, події, зав’язані у тугий вузол.
Що далі? Всесвіт ніколи не буде колишнім.

Відгуки читачів.

Бібліотекарі рекомендують - Юлія Чепурко за участю Лії Щеглової.

Ойкумена. Книга 1. Лялькар (космічна симфонія)
Видавництво “Фоліо”, 2024.

“Опирайтеся, якщо зможете!”
“Ви вже будьте ласкаві, скажіть нам заздалегідь, що ми повинні робити наступної секунди: плакати чи сміятися?”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Що мене захоплює у цьому авторському дуеті? Так, саме захоплює! Це те, що, починаючи читати, ти від початку потрапляєш у якийсь класичний, сталий сюжет, настроюєшся на нього, вже починаєш прикидати, як дії розвертатимуться далі, весь такий упевнений, що розгадав намір авторів, а тут бах, тобі у маківку, автори перегортають усе з ніг на голову! Та, яке там на голову? Взагалі усе перегортають так, що сидиш ошелешений і не віриш, що оце так можна було вивернути. Та взагалі, що оце так можна було вигадати!

“Таке життя, малий. Воно смикає за нитки, а ми танцюємо.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Гаразд, звикаєш до нового перебігу подій, фактично наступаючи на ті самі граблі, так само починаєш прикидати, про що йтиметься — і знов тебе хрясь, “а не вгадаєш!” Чесно кажучи, я все одно не перестаю “гратися” із авторами у таку вгадайку, не дивлячись на те, що рахунок все так і лишається на їх користь.
Тож, перша книжка першої трилогії “Ойкумени” — “Лялькар”.
Лючано Борґотта на прізвисько Тарталья (злодій, людина без серця) - головний герой, що має психічний розлад - шизофренію.

“Маестро Карл мовчав. І Гішер Добряк мовчав. І надія теж мовчала.
Надія мовчала тихіше за всіх.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Звісно, сам собі він ніколи не зізнається, що дві додаткові особистості, що іноді по черзі, або сперечаючись, надають йому поради - то розтроєння особистості, і називає їх своїми альтер-его. А ще чудово із ними уживається.
Лючано Борґотта на прізвисько Тарталья - директор художнього театру контактної імперсонації “Вертеп”, прилітає на гастролі на курортну планету Кітта. Актори театру - кріпосні графа Мальцова, не зовсім прості актори у звичному для нас розумінні. Вони усі до останнього невропасти. Нє, не невропсихи, як може подумати людина необізнана у цій специфіці, а саме невропасти. Вони здатні вправлятися із пучками моторики та мовлення клієнта, який надав потрійну згоду на подібне втручання. Фактично, виступають в ролі лялькарів, ляльками яких виступають не бездушні маріонетки, а живі люди. Автори показують нам подібне шоу, майстерно вводять у будні “Вертепу”, у специфіку замовлень, у колоритні особливості планети, на якій вони гастролюють.

“Він дивився й думав про те, наскільки ми всі любимо вигадку... Іноді здається, що продамося з потрухами першому зустрічному, який запропонує казку яскравішу, заплутанішу. І, сліпі від любові до того, чого немає, без інтересу проходимо повз те, що є.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Втягнулися? От і я так само. Але далі на горизонті театру з’являється Гай Октавіан Тумідус. Ця зустріч перевертає життя директора “Вертепу”, зв’язуючи у тугий вузол Борґотту і Тумідуса. Виводить твір на геть інший рівень. Кидає Борґотту з повноправного члена Ойкумени у рабство. Виводить оповідь на рівень браконьєрського збору “урожаю”, на якийсь зухвалий бойовик. Потім на космічну баталію.

“Тому що свободу треба шанувати. Волю, дорогий ви мій, не можна кинути людині, як милостиню. Від таких широких жестів воля гниє й смердить. Свобода, подарована зверху, – отрута.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Знайомить із соціально-продуманою структурою цілої галактики, де легко впізнаєш нас, людей з планети Земля, з нашими розбіжностями у віруваннях та засобах життя. Де людей із різними поглядами, системами та рівнями життя розкидають у різні кінці всесвіту. Про можливості співіснування різних рас, про аспекти їх взаємодії та не взаємодії. Все це на фоні пригод (ось тут навіть не знаю, як було б написати коректно - Тумідуса чи Борґотти?) Адже рабство прописано досить специфічне, коли раб є продовженням психіки свого господаря.

“Обмеження свободи, воно зближує...”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Різнохронологічна структура тексту дозволяє зв’язувати воєдино усіх учасників оповіді. Збирає героїв, що від початку, здається, зустрічаються випадково, у єдине ціле одної глобальної історії, що тягнеться вже не один десяток років, у якій присутні великі експерименти, розчарування і великі заговори.
І все це на фоні одної людини. Все ж, певно, Борґотти, який, на думку Тумідуса - це ходяча халепа, що притягує до себе неприємності. Коли Гай Октавіан Тумідус вперше висунув ідею про те, що саме Борґотта винен в усіх халепах космічного браконьєра, а у недавньому минулому легата, я щиро обурилася. Що значить, Борґотта винен?! З дуба впав, легате Тумідусе, чи як?! Сам в усьому винен! Ніхто не просив тебе тою поправкою користуватися! Але…

“Будьте ви прокляті, Борґотто! Щоб вам у пульсарі горіти! Проваліться ви в чорну діру разом з вашим театром, імперсонацією та замашками екзекутора! Хай буду проклятий я, Гай Октавіан Тумідус, що зв’язався з вами! Втім, я вже проклятий, раз тягаю вас, наче ядро на ланцюзі...”
(с) Гай Октавіан Тумідус

Але у цієї історії є продовження…
Та про продовження історії йтиметься у другій книжці цього циклу.
Пишучи відгук на книжки цього циклу, не можна випускати з огляду яскравість опису всього навколо. Майстри своєї фантастичної справи Олді надають блискучу картинку того, де все триває. Вона постає перед поглядом як жива. І не має значення, що саме вони прописують. Систему всесвіту, окрему расу чи планету, погоду на окремій планеті, чи окремого пересічного візника аеромоба “бідного Г’Хангу” - усе виглядає цілком реальним, яскравим, різнобарвним!
Просто неповторним. Ойкумена - це цілий світ, про нього можна написати безліч історій (що автори і роблять), від них нема змоги відірватися.

Vadym Rud:

Ну що. Я не критик. Я простий читач книжок. Стукати по клавішам не люблю як і не люблю багато слів.
Прочитав я тут недавно книжку наших авторів з Харкова. Олега Ладиженського та Діми Громова (нехай пробачать мені Автори фамільярність, але ви вже мені, як рідні). Перша книга українською мовою першого тому космічної поеми (опери 🙂 ) "Ойкумена". Світ получився в них цікавим. Така собі ера Темних Віків Технологій світу Вархамера 40к. Коли людство вільно колонізувало Галактику, до того як в ній появився Хаос.
Але світ Вархамера темний. А тут доволі яскравий і веселий, хоч є рабство і соціальна несправедливість.
Переклад з російської (бо автори таки російськомовні) — просто чудовий.
Раджу. Однозначно раджу саме паперовий варіант.
Всім пока, цьомки-бомки. Нехай північно-східний сусід зникне.

Фрагмент п'єси Луїса Пераля "Колесниці долі" з роману Г. Л. Олді "Втеча на ривок" (переклад Лорини Філоненко):

Маркіз:
Я такий, як є, вояк:
Сила, пиха, шал до краю,
Перший акт, а всі вже знають,
Честь свою ціную як!

Федеріко:
Я такий, як є, поет.
Я живу отут і зараз,
Перший акт: усе забрали,
Другий: помста і... бенкет.

Кончита:
Я така, як є, жива –
Все на світі вій-трава,
Хай любов – не тільки мед,
Права завжди, завжди – в лет!

Хор глядачів:
Перший акт ви вже геть відіграли –
Дурень, мудрий, боєць – є контакт!
Ми ж у кріслах зади протирали,
Мозолі аж натерли. Антракт!

АКТ ДРУГИЙ
ПРОЛОГ

Король:
Ми – пуп землі, ми – центр світобудови,
І фізика у тім не винувата:
Так, вільні ви узяти участь в змові.
Ми ж вільні слуг своїх послать за катом!

Народ:
Румʼянець у катів – на пів лиця.
Додивимось виставу до кінця!