Шпага герцога Оливейры
24.01.2023
Третья часть "Дитя Ойкумены" доступна полностью. Таким образом иллюстрированное издание перевода на украинский первой книги романа "Городу и миру или Urbi et Orbi" опубликовано полностью.
Cьомий розділ - «СРІБНИЙ ГУСАК»:
– Ейдетик, – сказав Хома Рюйсдал. І уточнив із сліпучою усмішкою:
– Ми, арт-трансери, усі ейдетики.
Регіна не любила красенів. До недавніх пір, виправилася вона. І ніякий Хома не красень. Він просто дуже гарний, і це чиста правда. Якщо природа розщедрилася, давши комусь надміру – то що тепер, зневажати його?
І нітрохи я його не люблю. Славний хлопець, та й годі.
– Нас за цією ознакою відбирають, – Хома, соромлячись, розвів руками. Мовляв, я не кращий за інших, пощастило і все. – Сенсор-пороги, ейдетизм, мобільність трансу. Відчуття прекрасного...
Восьмий розділ - «ШПАГА ГЕРЦОГА ОЛІВЕЙРИ»:
– Насильство. Так, насильство. Основний інструмент мистецтва.
Ричард Монтельє обвів публіку поглядом, у якому ясно читалося: «Ось де зібралися мої заздрісники й недоброзичливці!» Отрути в голосі «зірки» вистачило б отруїти водогін у мегаполісі.
– А тепер нехай хтось запитає: «Ваші творчі плани?»
Публіка мовчала. Всі розуміли, що режисер кипить від роздратування, і не проти облити зухвалих окропом. Невідомо, хто з адміністраторів, які складали розклад фестивалю, припустився фатальної помилки. Бідолашному пощастило, що він народився на Ларгітасі. В Ескалоні, яка не встигла до кінця перейнятися ідеалами гуманізму, за таке колесували. Творчу зустріч із Монтельє призначили на 16:45, у Синьому залі мультикомплексу «Сяйво», де пʼятьма хвилинами раніше завершився показ «Трясовини» – фільму Су І, колеги й вічного суперника Монтельє. Три історії кохання, повільні, як млини богів, і владні, як безсоння. Три розкидані в часі трикутники спліталися тонкими, ледве помітними нитями, перетворюючи особисте на загальне, а загальне – на вічне. Глядач, вражений ефектом присутності, не відразу розумів, що головний герой Су І – не люди, а будинок у глушині боліт, що тужить на самоті від трагедії до трагедії, будинок з його жадобою до володіння, будинок, здатний вбити своєю ненаситною опікою, ласкою, ревнощами…
Дев'ятий розділ - «МОНДОНГ»:
– На зорі часів, – сказав маленький мисливець Цагн, – я зустрів дитинча антилопи. О, це було прекрасне дитинча! Воно мало біле черевце, білу голову і білі сідничкі. І жовті, як пісок, боки воно мало, так. І загнуті ріжки, так. І велике, більше неба, щастя, так.
– Досить, – сказав Джошуа Фластбер, етнолог. – Я вже зрозумів. Це було видатне у всіх відносинах дитинча. Скажи мені краще, що ти робив на зорі часів, якщо тобі всього двадцять три стандартні роки? Ось, дивись: я беру кліпсу біоаналізатора, замикаю в тебе на вусі – і аналізатор точно вказує на твій вік.
– Я не знаю, що таке «двадцять три», – сказав маленький мисливець Цагн. – Ти живеш у дивному світі. Рахувати тобі важливіше, ніж дихати. Як же мені не бути на початку часів, якщо я Цагн, Богомол, Творець Всесвіту? Як же мені не бути скрізь і завжди, так?
Художник Александр Семякин нарисовал иллюстрацию к нашему рассказу «Ангел по имени Чуйка», опубликованному на «Мире Олди».
Надвинулся шум моторов. В небе прорезалось знакомое жужжание. Левченко нырнул за комель: гранатомет на изготовку, автомат рядом пристроен.
Пастушьим кнутом хлестнул выстрел из СВД. Левченко как раз высматривал в небе дрон. Успел увидеть, как докучливая механическая муха разлетается на куски.
Теперь был слышен только сдвоенный рёв моторов. Левченко глянул на часы: ошибся старлей. Орки спешили, выжимая из движков всё, что могли. Понимали: уходящая группа имеет фору. Перейдут на бег — получат шанс проскочить. О гражданских они или не знали, или не брали их в расчёт.
Получаса взводу не хватит. И сорока минут не хватит. Час, как минимум.
Это же рассказ был отмечен редакцией журнала "Радуга":
Лауреаты премии журнала, или теперь уже альманаха "Радуга" за 2022 год. Они были объявлены вчера на нашем литературном вечере в Киевском Доме ученых. Поэты Александр Кабанов и Надежда Агафонова (увы, погибшая в этой страшной войне). Прозаики Александр Хургин ("Довоенные рассказы", эссе "Я не знаю, як потрібно"), Полина Брейтер (повесть "Венерина мухоловка"), Генри Лайон Олди (рассказ "Ангел на ім"я Чуйка" и страницы военного дневника). Также в номинации "Щоденники війни" лауреатом "Радуги" стал Сергей Кулида ("Буча: розстріляна весна"). Присоединяйтесь к нашим поздравлениям лауреатов. Кстати, на вечере свои песни в их честь пел сам Дед Мороз. (Почему бы по столь торжественному поводу в Киеве не задержаться!)
Среди главных задач "Радуги" - открывать новые литературные таланты. Именно поэтому мы пригласили выступить на вечере авторов, дебют которых состоится на страницах альманаха в нынешнем году. Свои рассказы читали Диляра Шкурко и Максим Одарюк. А еще среди дебютантов оказался Вячеслав Верховский, что сначала удивило многих из пришедших на вечер. Ведь этот талантливый прозаик уже немало лет наш постоянный автор. Однако в новом году "Радуга" впервые собирается издать его книгу. Такой вот и для самого альманаха будет дебют.
А что касается Деда Мороза - не буду вас томить - с этой ролью успешно справился писатель, а также автор и исполнитель песен Владимир Каденко. Не забудьте и вы поздравить лауреатов "Радуги"-2022. И обязательно их читайте!
Статья на французском портале "Marinne" о выходе сборника публицистических очерков "Вторжение", посвященных первым дням войны.
А до писателей тем временем добрались авторские экземпляры:
Премьера поставноки "Вторые руки" от студии Fe.Nik.S прошла успешно:
Хомо Дозяйка (намагаючись скрасити паузу). А чому ви весь час кажете: Вам не зрозуміти, вам не зрозуміти? Це тому, що я дурна? А раптом я зрозумію?
Крамар (притуляючись до найближчої стійки з речами). Ні, не зрозумієте. Якщо розпочинати нове життя з крику: «А де ж справедливість?» — зрозуміти вже нічого не вдасться. Вулиця, банк, лотерея, сто вісімдесят... Нас крутять по колу, в колесі, а ободом колеса служить справедливість. Ми завжди її хочемо. Смішні... І дуже засмучуємося, коли не отримуємо. Або дуже радіємо, коли ловимо за хвіст. Друге ім'я справедливості — химера. Шкода, це розумієш надто пізно. І тоді бачиш, як багато інших, у колесі, яким не дано цього зрозуміти. Ми приходимо сюди з єдиною справжньою цінністю — перекинутий через руку плащ, кофточка, куртка, обжиті, справжні! А шукаємо справедливості.
Хомо Дозяйка. Ой, зачекайте! (Прислухаючись.) Це автовідповідач. Сказали, щоб я чекала. А загалом ви мали рацію. Я справді нічого не зрозуміла.
Крамар. Ось бачите..."Секонд хенд" ламає мури,
Щоб його відкрили ви,
Влітку грали в Сингапурі,
Взимку грають в Києві!
Олег Ладыженский:
Готую потроху до публікації на сайті збірку "Вінок касид" у авторському перекладі. Величезна праця: 24 старих касиди та 12 нових, 22-23 років.
Іноді думаю: "Дядьку, треба писати простіше! Оті внутрішні рими, зміни ритму... Сам собі халепу придумав!"КАСИДА ВІДЧАЮ
(написана в стилі «Баді»)Від пророків великих ідей до пороків безликих людей,
Ні хвилина, ні день — маячня, аж гуде, нині, завтра, завжди, деінде.
Від вогню машрафійських мечів аж до юшки з кістлявих грачів.
Запитають: «Ти чий?», то кажи: «Я нічий!» Сучу долю цілуй горячіш!Оте волання у пустелі —
Моя скорбота:
Я став державник і святенник,
Я стану богом,
У скруті серце, розум стигне,
Душа убога…
Гей, білий віск тече
З минулої свічі!Від учених, поетів, бійців до копчених під пиво рибців,
Від героїв-батьків до дітей-шахраїв —
Божий промисел, ось твоя ціль?
Добре мати багато води! Труп в колодязі? Досить байди!
Запитають: «Куди?», говори: «Нікуди!», бо ця правда веде до біди.Іде назначений День Гніву,
Іде День Страху:
Я нині скеля, небо, ніва,
Я стану прахом,
Сапфір я персня, скибка хліба,
Купець і пряха…
Прощайте, любі:
Судний День не осудив!Хай хоч олово в глотку заллють, кинуть очі мої воронню —
Як умію, встаю, і беру, і даю; як умію, над вами сміюсь.
Від початку йдемо до кінця. Що за краєм? Спитай у мерця.
Каторжанин і цар, блиск кайданів й вінця — нісенітниця. Хтивість скопця.Пороги раю, двері аду,
Шляхи спасіння —
Ликуй в труні, мовчазне падло,
До воскресіння!
Я — холоднеча снігопаду,
Я — день весняний…
Прощайте, любі:
Йду за долею митця!
Синхронное стихосложение:
|
Надломилось, рассыпалось, рваной строкою в безвременье Обвалилось, осколками влёт, по песку, по стене, И бежишь в том, в чем был - в старой куртке, застиранных трениках, А куда и зачем, неизвестно, как будто во сне. Надорвалось, растрескалось, дробным стаккато по клавишам, Пулеметною очередью, хриплым воем ракет, И сидишь, где застигнут судьбой - жив, курилка, и ладушки, И клубится по комнате дым, сизый дым сигарет. Отгорело, проулками сгинуло, полною чашею Опрокинулось навзничь и вылилось, дальше течёт, И стоишь онемело, а сердце молчит - билось чаще бы, Но ему не прикажешь: хотело б ещё, да не может ещё. Есть душа, есть рефлексы, потребности, тело есть, Сам с руками, с ногами, а вдуматься, так с головой, И бежишь, и стоишь, и сидишь, и ещё что-то делаешь, Вроде даже живой. |
Надломилося, рваним рядочком, без часу, без простору. Обвалилось, уламки — урозліт, по дому стіні, І біжиш, в чому був — капці, куртка стара… Треба б костура? А куди і нащо, невідомо, немов уві сні. Надірвалось, потріскалось, дробом-стаккато по клавішах, Кулеметною чергою, вигромом диким ракет, І сидиш, де настигла судьба, — у руці чашка з кавою, І клубочиться дим угорі, сизий дим сигарет. Відгоріло, провулками щезло, юродивим паводком, Що із повної чаші враз вилився, далі тече, І стоїш оніміло, а серце не б’ється, бо спалене. Не накажеш: хотіло би битись, та й досі пече. Є душа, є рефлекси, потреби, та й тіло є, Руки, ноги, а ось голова, сам іще не старий. І біжиш, і стоїш, і сидиш, ще щось, може, утілюєш, Наче навіть живий. |
|
БАЛЛАДА ДРАКОНА Драконья правда длинней хвоста и шире, чем крыльев размах, Драконья правда — она проста, легко ей царить в умах, Легко царить и легко парить, легко попирать закон, Поскольку так дракон говорит, да, так говорит дракон. Живи словами, живи делами, Беги, не беги, уймись — Когда дракон выдыхает пламя, Все в мире теряет смысл. Драконья вера совсем не сложна, ясней любых теорем: Нельзя переть против рожна, нельзя вообще переть, Что может один, когда он один, и даже когда их сто, Поскольку над всеми дракон господин, вот веры догмат простой! Поверить в это совсем не сложно, Запомнит каждый осёл: Когда дракон говорит, что можно, Так значит, можно, и всё. Драконий страх глубоко лежит, он — жемчуг на дне морском, Укрылся в раковине, дрожит, мерцает белым глазком. «Что значит правда, - бормочет страх, - и что значит вера, да, Когда вдруг меч, и трах-тарарах, и все это прямо сюда?» Дракон огромен, а страх — он мелок, Из глотки пламя и вой, Из стали когти, клыки из меди, Характер твердый, подобный смерти, А страх — он мягкий, живой. |
БАЛАДА ДРАКОНА Драконяча правда довше хвоста і ширше, ніж крил його мах, Драконяча правда - вона проста, панує легко в умах, Панує легко, летить високо, плює на кожен закон, Оскільки так нам каже дракон, усім так каже дракон. Живи струмком чи напором повіні, Біжи, стій на місці, сердьсь - Коли дракон видихає полум'я, Все в світі втрачає сенс. Драконяча віра геть не складна, її зрозуміють й малі: Не можна перти проти рожна, не можна ніяк взагалі, Що зробить один, коли він один - та хоч до сотні зрости! - Коли у дракона зубів ряди? Ось віри догмат простий! Повіриш, і доля твоя не тривожна, І знає кожен осел: Коли дракон промовля, що можна, То, друже, можна, і все. Драконячий страх - перлина на дні, на тому морському дні, Чи є він у раковині, чи ні, не скаже ніхто мені. "Нащо та правда, - страх бурмотить, - і віра, й зубів ряди, Коли раптом меч, і лезо летить, і все це прямо сюди?" Дракон великий, жорстокий, впертий, Із пащі вогонь та вий, Ось ікла, кігті: роздерти, зжерти! Твердючий гонор, подібний смерті, А страх – м'якенький, живий. |