Cапожники с сапогами
27.02.2024
Дорогі друзі!
Книга «Клинки Ойкумени» — перша частина роману-трилогії «Втеча на ривок», четвертого з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською опубліковано повністю.
Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена», «Місту та світу» та «Дикуни Ойкумени». Малюнок на обкладинці Володимира Бондаря, внутрішні чорно-білі ілюстрації Юрія Платова.
Ласкаво просимо до Ойкумени!
– Що він умів найкраще?
– Ображати.
– Ваш учитель? Дон Леон?
– Так.
– Дивно. Я очікувала почути щось інше. Випади, стійки. Захисти. Уколи. Спеціальні терміни. Але ображати? Поясніть, прошу вас.
– Це буде важко, пані Ульпія.
– Ерлія. Просто Ерлія.
– Добре, донно Ерлія.
– Тоді вже донья Ерлія. Я незаміжня.
– Повторюся, доньє Ерліє: найкраще маестро Дільгоа вмів ображати. Я маю на увазі – ображати нас, учнів. Зі сторонніми людьми він поводився бездоганно. Багато хто намагався перейняти його манери, і я в тому числі – марно. Таким треба народитися…
Веранда була просторою та світлою. Тут чудово розміщувався стіл, трійця плетених крісел і ще один столик – круглий, маленький, із широкою вазою. Двічі на день слуги міняли фрукти у вазі на свіжі. Ще вони приносили нову прохолодну пляшку вина й забирали стару, навіть якщо пляшка залишалася цнотливо запечатаною, як незайманка. Дієго так і не зумів звикнути до комфорту, зручностей, до особистих апартаментів. Простір змушував нервувати, мовчазна турбота слуг тривожила. Коли ж маестро пояснили, що для зміни рушників їх треба без зайвих церемоній жбурляти на мокру підлогу у ванній… За номер, розміщений на південній стороні першого поверху, з видом на гори, платив спонсор команди. Усі спроби вмовити мар Дахана перевести скромного Дієго Пераля в простіший номер – бажано, загальний, із двома-трьома сусідами – провалилися. У готелі, як з’ясувалося, гостям не пропонували загальних номерів – тільки персональні.
А ось і Олді з подарунками!
Електронка — це добре, але папір — краще! Приїхав до нас подарунок від Дмитра Висоцького: його дебютна повість “Кіптява”, видана обмеженим накладом на папері. Видання дуже якісне, в стильній твердій обкладинці, на хорошому папері, за багатьма тонованими ілюстраціями та вшитою закладкою. І сама повість гарна, як на нас.
Повість цю Дмитро писав на фронті, уривками проміж бойовими чергуваннями. Дякуємо, Дмитре! Дуже цінуємо цей подарунок. (Ще один примірник з автографом скоро поїде до Сергія Громова, який зараз служить у ТРО). Ми, до речі, теж в боргу не залишилися: надіслали Дмитру нашу книгу "Янгол на ім’я Чуйка".
Посилання на електронну версію "Кіптяви" (це, до речі, відчайдушний робопанк-вестерн) — Google Play, Amazon. А якщо захочете замовити собі паперову книгу — звертайтесь до автора Dmitry Redeyed Visotsky в "особисті" Фейсбуку. Перший наклад книги вже весь розійшовся, але зараз готується додатковий наклад. Ще можна встигнути. Бажаємо Дмитру та всім нашим воїнам повернутися додому з перемогою, живими та здоровими! Будемо жити!
А вот и сапожники с сапогами!
В смысле, писатели Олди с авторскими экземплярами книг: американский сборник научной фантастики «THE DIGITAL AESTHETE. Human Musings on the Intersection of Art and AI» и французский сборник прозы и дневниковых заметок «NOUS SOMMES VIVANTS!» Огромное спасибо Alex Shvartsman (США) и Viktoriya et Patrice Lajoye (Франция)!
А еще Алекс Шварцман прислал из США фирменные рюкзачки «FUTURE. Science Fiction Digest». Это очень полезные рюкзачки. В них можно положить все, что захочешь. Вот мы и положили. На третьем и четвертом фото можно обнаружить монументальную антологию «THE LAST TALES OF THE SHADOWMEN. Volume 20: Fin de Ciécle», французский журнал «GALAXIES» и разные издания наших рассказов и стихов 2022-23 г.г. на украинском.
В общем, жизнь продолжается, несмотря ни на что. Готовятся новые издания. Будем жить!
Два дні тому ми знайшли на Ю-Тьюбі аудіо-версію нашого оповідання 2022-го року “Янгол на ім’я Чуйка” у виконанні Вадима Ковпака. Красно дякуємо пану Вадиму та даємо посилання на це аудіо.
Ласкаво просимо!
Дмитрий Громов:
Круговорот ножей в природе
Когда я уезжал из Харькова во Львов, я взял с собой несколько ножей из своей коллекции. Сейчас у меня остался только один из них: швейцарский Victorinox со множеством лезвий (и не только лезвий) на все случаи жизни, который уже не раз выручал меня в самых разных ситуациях — давний подарок моего друга и соавтора Олега Ладыженского (на фото 1-й слева). Два других ножа, которые я привез с собой, я подарил: Spyderco — моему сыну Сергею, который сейчас служит в ТРО, Black Raven — его жене Алисе, которая сейчас в Киеве. И точно знаю: обоим подарки однозначно пригодились.
Но природа, как известно, не терпит пустоты. Так что вскоре ножей у меня снова оказалось три.
Нож в центре немецкой фирмы Walther (да-да, той самой!) — подарок врача, поэта и прозаика, мастера боевых искусств и просто хорошего человека, львовянина Юрия Сун-Чен-Ли. А нож справа совсем недавно изготовил (вместе с ножнами) и прислал мне в подарок харьковчанин Юрий Столпер, отличный фармацевт, кандидат наук, мастер по изготовлению ножей (и не только) — и просто хороший человек, наш с Олегом давний друг.
Пользуясь случаем, хочу еще раз поблагодарить своих друзей — Олега и обоих Юриев — за такие замечательные и однозначно полезные подарки! Их и в руки взять приятно, и глаз радуют, и по назначению работают отлично.
Олег Ладыженский:
Друг и благодетель Рамзес Имхотеп подарил новый нож своей работы. Все его предыдущие клинки отлично прижились у меня и хорошо показали себя на кухне. Уверен, и этот красавчик займет правильное место в стальной семье.
Спасибо!
P.S. колбаску я им уже порезал. Хорошая колбаска!
Друзья публикуют фото, на которых они в возрасте 21 года.
Есть и у меня такое фото. Правда, тут я в гриме - играл Франсуа Вийона в спектакле "Жажда над ручьём". Зато волосы свои, ей-богу!
Рядом со мной Александра Лобойко, исполнительница роли Девушки, которой никогда не было.
|
Жил да был благородный король, На конюшне министров порол, А как порот министр, Так приказ: "Изменись!" И министр уже снова орёл. |
Жив собі благородний король, Він на стайні міністрів поров, Як вже битий міністр, Так наказ: "Гей, змінись!", І міністр знов орел, така роль. |
|
* * * Сирена отзвучала, стихли бахи, В снегу играют дети и собаки, Мир в новое бельё переодет, Лег отдыхать в смирительной рубахе. |
* * * Сирена відлунала, стихли бахи, В снігу стрибають діти та собаки, Нову білизну білий світ вдягнув, Гамівну ту сорочку, бачиш? Бачу. |
|
* * * Моя королева, я стар и давно не смешон. Трясу погремушкой, а толку? Военные марши Меня заглушают. Тут можно сказать "хорошо" - Хорошего мало, но скажешь, и воздух пошел В увядшие лёгкие. Хлопнем теперь по рюмашке Крепчайшей надежды, струящейся в горле, как шелк. Моя королева, я лыс, несмотря на колпак, Рога с бубенцами - не кудри. Рога с бубенцами - Надрыв колокольного звона (ликует толпа!), Потеки осенней раскраски (да, осень слепа!), Чуток чертовщины (чтоб проще жилось с подлецами!), А лысина - это реальность, как век и кабак. Моя королева, мне поздно уже в короли, Вы это сказали спросонья, с похмелья, со страху, Меня засмеют правдолюбцы, хихикнут врали, Заржут генералы... А впрочем, подать сюда плаху, Позвать палача, и топор чтоб скорее несли! Любого отправлю к такому-сякому Аллаху! Моя королева, ты, главное, стой у руля, А я им, мерзавцам, устрою приход короля! |
* * * Моя королево, я геть не смішний і старий. Розмахую брязкальцем — марно, бо марші воєнні Лунають гучніше. Добро отакої пори У слові «добро» — ось, сказав, і одразу розкривсь Мій рот, і повітря зайшло у зів'ялі легені. Тут треба хильнути по чарці — кінчай теревені! — Міцної надії, що ллється в горлянку згори. Моя королево, я лисий, то зверху ковпак. Ковпак з бубонцями — не кучері. Роги дзвенячі – Уламки церковного дзвону (радіє юрба!), Ще бризки осінньої фарби (так, осінь сліпа!), Шматок чортівні (щоб негідників знати добряче!), А лисина – чиста реальність, як вік і кабак. Моя королево, запізно мені в королі, Ви це об'явили спросоння, з похмілля, зі страху, Мене засміють брехуни та правдиві, старі та й малі, Як кінь, заірже генерал… Втім, несіть сюди плаху, І ката покличьте, й сокиру йому щоб дали! Я кожного швидко відправлю в обійми Аллаха! Моя королево, кермуй кораблем, тру-ля-ля, А я цим мерзотникам видам прихід короля! |
|
БАЛЛАДА РЕКИ Он шел сквозь ад И прошел насквозь, И вышел на берег реки, А прошлая жизнь - Оторви да брось, Сегодня конец строки, Финальный аккорд, И добра от зла Он больше не отличал, А если там где-то Кипит смола, Так то не его печаль. Он вышел на берег И сел в камышах, Плескалась рыба в воде, Он просто сидел И просто дышал, Не интересуясь, где, Кому, когда, Почему, за что, Кто вывел и кто судил, А адский напев И геенны стон - Теперь это позади. Он просто дышал И просто сидел, Текла по щеке слеза, Туман над волною Редел, седел, Он встал и пошел назад. В кромешный ад, Где бьют по лицу, На новый, на старый срок, А то, что строка Подошла к концу, Так мало ли этих строк? |
БАЛАДА РІКИ Він йшов крізь пекло, І шлях здолав, І вийшов на берег ріки - Кінець рядка, Попіл і зола, Життя відірви та кинь. Фінальний акорд, І добра від зла Він більше не відрізняв, А якщо десь там Ще кипить смола, Так то не його дбання. Він вийшов на берег, Сів у очерет, Плескавсь карась у воді, Він просто дихав, Бо дихати тре, І просто собі сидів, Він не цікавився, Де, коли, Хто був глядачем, хто гравцем, А пекла стогін, Спів ада злий - Тепер все позаду це. Він просто сидів Без гріха, без вини, Текла по щоці сльоза, Туман над рікою Набрав сивини, А він підвівсь, підтягнув штани І тихо пішов назад. Вела у пекло Дорога ця, Хто зна, на скільки років, А те, що рядок Добіг до кінця, Так ще ж багато рядків? |
|
АТЛАНТ Что скажешь, приятель Атлант, Расстроенно горбясь? Что небо на плечи — талант? Проклятие? Гордость? Что холка устало трещит Не по-человечьи И небо — трагический щит — Так давит на плечи? Подай мне подушку, Геракл, И корочку хлеба. Какой же я, братцы, дурак, Со всем вашим небом... |
АТЛАНТ Що скажеш ти, друже Атлант, Засмучено горблячись? Що небо на плечі – талант? Прокляття? Чи гордість? Чи?.. Що холка від втоми тріщить, Що завтра – не легше, І небо – трагедії щит – Все давить на плечі? Подушку, Геракле, подай, І хлібця, бо треба, Який же дурний я бугай З усім вашим небом… |
|
* * * Писал письмо себе вчерашнему, Не дописал, Вчерашнему писать не страшно, он Все знает сам. Писал себе десятилетнему, Ни жив, ни мёртв - У детства жизнь великолепная, Он не поймет. Пишу себе пятьлетспустяшнему, Пришла пора, Пишу по поводу пустячному: "Ты жив ли, брат?" Рву лист, сомнениями раненный, Дрожит рука, И знать не хочется заранее: Жив или как? Взаймы ещё часок у сна беру, Казнён, прощён, Пишу сегодняшнему, набело, Кому ж ещё? |
* * * Писав листа собі вчорашньому, Не дописав, Вчорашньому — йому не страшно, він Все знає сам. Писав собі десятилітньому, Дощ сльози змив: Дитинство — диво, свято, літо! Він Не зрозумів. Пишу потомуп'ятьроківньому – О боже мій! — Пишу — і в піт дрібниця кинула: «Чи ти живий?» Рву аркуші, від страху корчуся, Біль, мов чиряк, І знати наперед не хочеться: Живий чи як? Годинку в борг беру — у сні було! — Розбитий вщент Пишу сьогоднішньому, набіло, Кому ж іще? |
|
* * * В этой синей ночи, в этой зимней ночи Затерялись от жизни прошедшей ключи, Я искал их в холодном снегу до рассвета, Не нашел ничего, хоть от горя кричи. |
* * * У блакитній ночі, у зимовій ночі Від життя, що пройшло, загубились ключі, У снігу я шукав їх, блукав до світанку, Тільки ніц не знайшов, хоч від горя кричи. |
|
* * * А год, как жизнь, а два, как две, Льнёт бес небес к земле-вдове, И память черною поземкой Шуршит в заснеженной траве. |
* * * Рік, як життя, а два, як два, Мрець - небосхил, земля - вдова, І пам'ять, мов поземка чорна, Траву засніжену вкрива. |
|
БАЛЛАДА КРЫСИНОГО КОРОЛЯ А ночью приходит Крысиный король Из тайного лаза, Он вводит особый крысиный пароль В крысиную базу, И скверные, злые, кривые посты И лапы отращивают, и хвосты, И стаей ныряют в ночные кусты, Разносят заразу. Вот три головы короля засвистят На все интернеты, И будут визжать поутру в новостях Чумные кларнеты, А крысы исчезнут с зарёй в соцсетях, Но вас не забудут и нас не простят, И спляшут, лишь волю им дай, на костях Погибшей планеты. Вот левая свистнет его голова В два пальца с когтями, И станут обидные чьи-то слова Дурными вестями, Взойдет над могилой седая трава, Не вытоптать, не отменить, не сорвать, И падалью тянет. А правая свистнет башка короля В зазор меж клыками, И крысы рванутся на бал с корабля Больными полками, И там, на балу, встанет дыбом земля, От грохота крови виски заболят, Вралей записные врали обелят В борьбе с дураками. Центральной башке и свистеть ни к чему, Лишь глянет в два глаза - И крысы несут цифровую чуму И цифру-проказу, Во лжи закипающей тонет Муму, А правда - бессмыслица, истина - муть, И знай: хоть в компании, хоть одному Не выжить ни разу. Мелькнут на рассвете в норе три хвоста, Король удалится, Я сяду за ноут колонкой поста С утра похмелиться, И кто-то подскажет: "Ты очень устал, Кругом негодяи, а нервы - не сталь..." И в базе крысиной, как грязный хрусталь, Пароль сохранится. |
БАЛАДА ПАЦЮЧОГО КОРОЛЯ Як ніч, так приходить Пацючий король З таємного лазу, Він вводить таємний пацючий пароль Щурячої бази, Й погані, криві та зловмисні пости Відрощують лапи собі та хвости, І зграя пірнає у чорні кути, Розносить заразу. Ось три голови короля засвистять На всі інтернети І зранку новинами заверещать Чумні ті кларнети, Щури на зорі в соцмережах вищать, Нас запам'ятають і не захистять, Під танком пацючим кістки хрускотять Гнилої планети. Ось ліва як свисне його голова В два пальці, два кігті, І стануть образливі, люті слова Голодним страхіттям, Зійде над могилою сива трава, Її хоч пали, хоч жмутами зривай, Тхне мертвою хіттю. А права як свисне башка короля Між іклами в дірку, Рвонуться на бал пацюки з корабля – Дивізії дикі, Й на тому балу цапом скочить земля, У скроні кров вдарить, вони заболять, Брехливих правдивими звати звелять, Слова стануть дибки. Центральна башка не свистить, а чому? Лиш гляне очима – Й щури цифрову вже розносять чуму, Проказу й безчинство, В киплячій брехні тоне бідна Муму, А правда – безглуздя, а істина – муть, І знай: у компанії чи одному Не вижити чистим. Майнуть три хвости, бо світанок бринить, Уїдливим жестом, Я сяду за ноут, з похмілля дурний, Шукати, де жерсть є, Й підкаже хтось: «Вмерти б за разом одним! Навколо негідники, рід сатани…» І в базі пацючій кришталем брудним Пароль збережеться. |
