В печать!
01.06.2023
Щось давно у нас не виходило в Україні книжок на папері. І цей недогляд нарешті виправлено!\
У львівському видавництві «Левада» побачила світ АВТОРСЬКА ЗБІРКА Г. Л. ОЛДІ «ЯНГОЛ НА ІМ'Я ЧУЙКА» (українською мовою). У книзі представлені наші оповідання, а також вірші Олега Ладиженського, написані у 2022-23 рр., під час повномасштабної війни. Збірка благодійна, не для продажу. Весь наклад буде поширений бібліотеками, школами та вишами України, госпіталями, де проходять лікування наші воїни, тощо.
Зміст збірки:
- ЯНГОЛ НА ІМ’Я ЧУЙКА (оповідання)
- МАЛЕ КОЛО (оповідання)
- ТІ, ЩО ЙДУТЬ ЗА МНОЮ (повість)
- ПОПОВНЕННЯ (оповідання)
- КАССАНДРИ (оповідання)
- КУТНИЙ (оповідання)
- Я ЧЕКАТИМУ (оповідання)
- ДИТЯЧІЙ САДОК (оповідання)
- ДВЕРІ В ЗИМУ (оповідання)
- НЕВІДОМИЙ ХУДОЖНИК (оповідання)
- БАЛАДА СОЛДАТІВ (вірші воєнних часів)
Допомагаємо один одному, виживаємо разом. Щиро ваші, Г. Л. Олді (Дмитро Громов і Олег Ладиженський).
У п’ятницю, 2-го червня 2023 р., у Львові відбудеться презентація благодійної збірки нових оповідань та віршів Г. Л. Олді “Янгол на ім’я Чуйка”. Презентація відбудеться у Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 24. Початок о 14:30.
У презентації прийме участь Дмитро Громов, один з авторів збірки, “половинка” авторського дуету “Генрі Лайон Олді”. Ведучій презентації та зустрічі з автором — Марко Сімкін, журналіст-міжнародник і мистецтвознавець. Вхід вільний. Запрошуємо всіх зацікавлених. Будемо вам раді!
Шановний Ткач Вадим днями запитав мене, чи є переклад українською мого давнього вірша, який став піснею: "Стареем, брат, дуреем, брат..." Перекладу не було, то ж я сів перекладати.
Складнощі виникли з ритмикою: короткий рядок і внутрішні рими. Коли я вже закінчував роботу, то раптом побачив, що є два варіанти ритмічного малюнку.
Думав, думав, і вирішив так обидва і залишити. Хай буде!Старі ми, брате, дурні ми, брате,
Кожух вдягли навесні ми, брате,
І рада в небо душа злітати,
Та не зліта.Синки учора, батьки (то й що нам?!),
І в домовину йдемо до чорта,
Онуки скажуть: «Нам ні до чого!
П'ємо, отак».Кмітливі, брате, брехливі, брате,
До грошенят ми дбайливі, брате,
І пекло бачить – ми на канаті,
Час вниз, мерщій!На все махнули, в кутку поснули,
На порох стерлися, геть у нулик,
У домовину роки майнули…
Агов, радій!Не слухай, брате, бий в ухо, брате,
Роби смертельну задуху, брате,
Стріляй у мене хоч з автомата,
Лупи з гармат!Хай гордий Каїн і мертвий Авель,
Хай хвіст до неба здійма диявол,
Ставай-но поруч, як Бог поставив,
Ти ж мені брат!Ой, сиві скроні, гуде шум крові,
Кулак весь білий – де ті долоні?
Старі повстали у обороні,
Немов юнці!Дивись, юначе: хоч вік маячить,
Але відвага горить козача,
Що, злива стріл? Та нехай струячить!
Всі стріли в ціль!* * *
Старіємо, брате, дуріємо, брате,
У шубі весною ми пріємо, брате,
І радий я в небо – скоріше би, брате! –
Та якось душа не зліта.Учора синки ми, сьогодні батьки ми,
А завтра вже нам у труні стелять килим,
Й онуки бухтять: «Та вже час у роки їх!»
Надія в онуків не та.Кмітливі ми, брате, брехливі ми, брате,
До грошей люб'язні, дбайливі ми, брате,
І дивиться пекло, як ми на канаті –
Стрибай-но і падай! Туше!Рукою махнули, в куточку поснули,
Змололись у борошно, стерлися в нулик,
Під дошку лягли, бо часи промайнули…
Невже ти радієш, невже?Не слухай-но, брате, бий в ухо, мій брате,
Смертельну задуху роби мені, брате,
Стріляйся зі мною хоч із автомата,
Хоч здалеку крий із гармат!Я винен, бо Авель помер проти правил,
Бо хвіст задира аж до неба диявол,
Та поруч ставай, як Господь нас поставив,
Бо ти ж мені, ти ж мені брат!Посивіли скроні, буяє шум крові,
Кулак побілів, забува про долоні,
Старі у облозі стоять, в обороні,
Зелених юнців щасливіш!Дивися, юначе: так, старість маячить,
Але не згоріла відвага козача,
Якщо злива стріл, мов недобра та вдача, -
Хай злива почнеться скоріш!
А на просторах интернета нашлось вот такое интересное исполнение русского оригинала:
На сайті вже опубліковано третій епісодій романа «Герой має бути один» (друга внутрішня книга «Жерці») та ексод.
Роман опублікований на сайті ПОВНІСТЮ! Ласкаво просимо до Еллади!
Занепокоєння ні на мить не відпускало Іолая, залізши під шкіру наче кліщ, штовхаючись у серці волохатими лапами, отруюючи хвилини сну, – й найнеприємнішим було те, що Іолай не міг знайти жодної реальної причини для хвилювання.
Усе складалося настільки вдало, що це просто не могло бути правдою.
Алкід забув про божевілля; таємниця Флегрейських полів виявилася надійно похована під могильним курганом легенд; троє із Салмонеєвого братства, які залишилися серед живих – Нелей, Авгій і Гіпокоонт – перебували зовсім поруч, на Пелопоннесі; не маючи змоги покинути свої області, вони могли тільки чекати, коли у великого Геракла дійдуть руки й до них, позбавлених явної та таємної могутності; й навіть боги, дратівливі й непередбачувані олімпійці, поводилися доброзичливо.
Ну и традицонная синхронная декламация:
|
Вот любимые книги, Вот любимые люди, Вот разорваны нити, Вот белеешь от люти, Это сразу и вместе, Это здесь и сегодня: И желание мести, И прощение-сводня. Как оно сочеталось, Как во мне поместилось, Я не знаю (вот жалость!), Ну и ладно (вот милость!), Пью из треснувшей чашки, Помню: книги и люди. Облетают ромашки: Любит-любит-не любит. |
Ось улюблені книги, Ось улюблені люди, Ось розірвані ниті, Шаленієш від люті, В мить єдину вмістилось, Тут і зараз навіки І бажання помститись, І прощення, як ліки. І чого воно замість, І яка вона цілість, Я не знаю (от жалість!), Та нехай (а це милість!), П'ю з розбитої чашки, Знаю: книги і люди. Облітають ромашки: Любить-любить-не любить. |
|
* * * Рваный лик иконы, В куполе дыра, Где-то ходят кони Берегом Днепра, Это в старой песне, Нынче не поют, Господи, воскресни! Где там, пал в бою. Тёмен глаз у Спаса, Покосился крест, Лейтенант запаса Из далёких мест, Там ещё мы вместе И судьба слепа, Господи, воскресни! Смертью храбрых пал. А во чистом поле Беспокойный "Град" Лупит, бьёт, неволит С ночи до утра, Замолчи, хоть тресни, Сдохни, сатана! Господи, воскресни!.. Слышишь? Тишина. |
* * * Рваний лик ікони, В куполі діра, Десь гуляють коні Берегом Дніпра, Пісню не закреслиш, Коні воду п'ють, Господи, воскресни! Ні, пав у бою. Темне око Спаса, Хрест втрачає міць, Лейтенант запасу З далеченьких місць, Де у піднебессі Доля розцвіла, Господи, воскресни! Смерть хоробрих зла. А у тому полі "Град" мов геть здурів, Лупить, б'є, неволить З ночі до зорі, Та суши вже весла, Здохни від нудьги! Господи, воскресни! Чуєш? Тиша, чесно. Тиша навкруги. |
|
* * * Небо синее, сбоку мелом пририсованы облака, Берега, как стаканы мерные, пруд не пруд, а считай, река, Он краями подзаболотился, греет спины лягуший род, Вспоминаю из Заболоцкого, где про лестницу и народ. Осень бродит с пушистой кисточкой, тут подкрасит, подмажет там, Листья липы на ощупь кислые; да, на ощупь, а что не так? Небылицы творятся с чувствами, вряд ли я смогу объяснить, То ли лгу себе, то ли льщу себе, то ли надо сказать: проснись! Просыпаюсь, а небо синее и мелованы облака, Надо мною смеются сильные, им не снять меня с языка, Ни сглотнуть, ни подальше выплюнуть, остаётся одно: трепать! Ветер спину над лесом выпрямил, убегает вперёд тропа. |
* * * Небо синє, а збоку крейдою підмальовка: хмарний канкан, У ставка, мов у річці, кредо; берег наче мірний стакан. Най ставок цей підзаболотився, жаби гріють спини й нутро, Щось згадалося з Заболоцького, де про сходинки та народ. Осінь пензлик вмочає в кисень, тут фарбує, малює там, Листя липи на дотик кисле; так, на дотик, а що не так? З почуттями незграбне коїться, пояснив би, та мерзнуть вуста: Чи брешу собі, щоб заспокоїтись, чи прокинутись час настав. Прокидаюся: небо синє, хмари крейдою білить рука, Наді мною сміються сильні, їм не зняти мене з язика, Проковтнути чи відхаркнутися неможливо, аж злість бере! Вітер звіром над лісом нудиться, стежка швидко біжить вперед. |
В оформлении использована работа Jaclyn Moy с сайта Unsplash.